Зовнішній світ може лякати, а на діяльності нашого організму позначатимуться наші намагання прокласти собі шлях через ці темні, загрозливі хащі. Наскільки краще було б просто спокійно сидіти на залитому сонцем ґанку вілли, далеко-далеко від усіх жахіть. Однак цей вдаваний відпочинок може й виснажувати нас, зокрема виснажує зведення муру навколо вілли, який має захистити від непевного, страшного, буремного зовнішнього світу. Приклад людей з репресивним типом особистості з їхнім невидимим тягарем показує, що інколи спроба уникнення стресу є сама по собі величезним стресом.

16. НАРКОМАНИ, АДРЕНАЛІНОВІ НАРКОМАНИ ТА ЗАДОВОЛЕННЯ

16. НАРКОМАНИ, АДРЕНАЛІНОВІ НАРКОМАНИ ТА ЗАДОВОЛЕННЯ

Це, звісно, чудово, що ми намагаємося зрозуміти, як працює стрес і як жити здоровішим життям та робити світ довкола кращим, але замислімось над дійсно важливим питанням: чому ми не можемо полоскотати самі себе?

Перед тим як почати розбиратись у цьому заплутаному питанні, слід подумати, чому не всі люди можуть викликати у вас відчуття лоскоту. Мабуть, це може зробити тільки людина, яка викликає у вас позитивні відчуття. Коли вам п’ять років, ніхто не може викликати у вас такого лоскотання, як ваш навіжений дядько, який ганяється за вами по кімнаті. А коли вам уже 12, є одна людина зі старшого класу, від вигляду якої у вашому животі пурхають метелики, а інші частини тіла починають поводитися таємничим, дивним чином. Тому більшість із нас навряд чи почнуть хихотіти, якщо їх стане лоскотати Слободан Мілошевич.

Більшість із нас сприймають себе досить позитивно. То чому ж ми не можемо лоскотати самі себе? Філософи роздумували над цим сторіччями і дійшли певних висновків. Теорій про самолоскотання хоч греблю гати. Зрештою, цю загадку розв’язали за допомогою наукового експерименту.

Сара-Джейн Блекмор з Університетського коледжу Лондону спершу висунула теорію, що людина не може лоскотати саму себе, тому що вона знає напевно, коли і де вона себе лоскотатиме. Немає ефекту несподіванки. Тому науковиця вирішила перевірити свою теорію, виробивши прилад для лоскотання. Він складався з важеля, прикріпленого до подушечки з піноматеріалу, з різними роликами всередині, керованими комп’ютером; якщо натиснути на важіль однією рукою, подушечка майже відразу ­починала масажувати долоню іншої руки, рухаючись у тому самому напрямку, що й важіль.

Блекмор дуже серйозна вчена, тому вона все чітко прорахувала і навіть винайшла індекс лоскотання. Далі перевірила вже відомий факт знову — якщо на важіль натискала стороння людина, то лоскотання відбувалося; якщо піддослідний натискав сам, важіль не допомагав. Немає ефекту несподіванки. Не можна лоскотати самого себе навіть за допомогою лоскотального приладу.