Час розказати про дійсно несподівані нейрохімічні процеси, які зв’язують все це докупи. Глюкокортикоїди, гормони, які ми виявляємо на місці злочину практично будь-якої вже розглянутої стресової патології, ці самі злодійські глюкокортикоїди… стимулюють викид дофаміну в центрі задоволення. І це не стосується всіх дофамінових шляхів передачі сигналу в мозку. Лише центру задоволення. Що цікаво, П’єр Вінченцо П’яцца та Мішель Ле Моал з Університету Бордо у Франції довели, що лабораторні щури готові навіть працювати, щоб отримати дозу глюкокортикоїдів, натискати на важіль стільки разів, скільки необхідно для отримання максимальної кількості дофамінів, викид яких спричиняють глюкокортикоїди.

І яким є характер дії глюкокортикоїдів, що викликали максимальний викид дофаміну? Ви вже, напевно, здогадалися. Помірне підвищення рівня, яке не триватиме надто довго. А як ми вже знаємо, сильний та довготривалий стрес порушує процес запам’ятовування, синаптичну пластичність та захисні механізми імунної системи. Ми також уже знаємо, що помірний та короткочасний стрес покращує роботу пам’яті, синаптичну пластичність та імунітет. Те саме й тут. Інтенсивна й тривала дія глюкокортикоїдів (як ми дізналися з Розділу 14) вичерпує запаси дофаміну, спричиняє дисфорію та депресію. Але помірне та короткотривале підвищення вмісту глюкокортикоїдів у крові сприяє викиду дофаміну. І короткочасна активізація мигдалеподібного тіла також сприяє викиду дофаміну. Якщо ж одночасно відбувається і підвищення рівня глюкокортикоїдів, і активізація симпатичної нервової системи, приплив глюкози та кисню до мозку посилюється. Людина зосереджена, уважна, жвава, має мотивацію і певні очікування. Почувається чудово. Такий вид короткочасного стресу має свою назву. Він називається стимуляцією.^[112]

АДРЕНАЛІНОВІ НАРКОМАНИ

АДРЕНАЛІНОВІ НАРКОМАНИ

Що можна сказати про людей, які обожнюють стресові та ризиковані ситуації, які найкраще почувають себе за обставин, що в інших викликають появу виразки?^[113] Це люди, які виходять за рамки,— ставлять останній долар у «Монополії», потайки займаються сексом у громадських місцях, готують страви за новим складним рецептом на вечерю з важливими гостями. Чому вони так роблять?

Ми можемо зробити кілька досить обґрунтованих припущень. Можливо, в організмі таких людей виробляється аномально мала кількість дофаміну. Або ж, як інший варіант цієї ж проблеми, їхні дофамінові рецептори аномально стійкі до сигналу дофаміну. У цьому разі дуже важко просто відмовитися від якоїсь захопливої можливості, якщо в житті нечасто випадає нагода погодитися на речі, які принесуть задоволення (до цього питання ми повернемося, коли розглядатимемо зловживання психоактивними речовинами). Цю гіпотезу підкріплює інформація про наявність аномальних видів дофамінових рецепторів у людей з адиктивним типом особистості.^[114]