Тут також наявний елемент непередбачуваності та переривчастого під­кріплення, який ми обговорювали раніше. Ви досить-таки впевнені, що нашкребли достатньо грошей на дозу, ви досить впевнені в тому, що вже знайшли дилера, ви досить впевнені, що вас не спіймають, ви досить впевнені, що товар буде хорошим,— але все ж таки є цей елемент невизначеності та очікування, який підтримує полум’я залежності.

Отже, ми розібрались у набутті залежності, низхідному напрямку звикання до наркотику та психологічному контексті, у якому можуть відбуватися ці процеси. Залишилося обговорити останню основну характеристику залежності. Розгляньмо рідкісний приклад людини, якій вдалося перемогти свою залежність, залишити своїх демонів у минулому і розпочати своє життя заново. Можуть минути місяці, роки, навіть десятки років відтоді, як ця людина востаннє бачила наркотики. Але неконтрольовані обставини заводять цю людину в місце, де вона зазвичай колись вживала наркотики,— на той самий ріг вулиці, у ту саму студію звукозапису, те саме крісло біля бару в сільському клубі,— і її охоплює таке саме нестримне бажання, наче все це відбувалося лише вчора. Ймовірність виникнення цього бажання не обов’язково знижується з часом, багато наркозалежних підтверджують — з’являється відчуття, ніби вони й не кидали цієї звички.

Це феномен контекстно-залежного рецидиву — непереборне бажання в одних місцях сильніше, ніж в інших, а саме в тих, які навіюють асоціації з минулими випадками вживання наркотиків. Такий самий феномен проявляється і в лабораторних щурів. У тварин розвивають залежність до певної речовини, і вони починають оскаженіло натискати на важіль, щоб отримати дозу цієї речовини. Якщо помістити їх у нову клітку, то вони, можливо, і натиснуть на важіль декілька разів. Але якщо повернути щурів до старої клітки, яка асоціюється в них із вживанням наркотиків, вони знову почнуть безупинно натискати на важіль. І так само, як і в людей, імовірність рецидиву не обов’язково знижується з часом.

Вироблення асоціації між вживанням наркотиків та конкретним місцем є видом запам’ятовування, і багато нинішніх досліджень, присвячених залежності, вивчають нейробіологічні основи цього запам’ятовування. Дослідники зосереджуються не стільки на дофамінових нейронах, скільки на нейронах, які надсилають до них сигнали. Зокрема багато з них розташовані в ділянках кори головного мозку та гіпокампу, у яких міститься інформація про навколишнє оточення. Якщо систематично вживати наркотик у тому самому оточенні, сигнали до дофамінових нейронів постійно активуються і зрештою стають потужнішими і міцнішими, те саме відбувається з гіпокампними синапсами, про які ми говорили у Розділі 10. Ці сигнали стають настільки сильними, що, коли ви повертаєтесь у те саме оточення, дофамінове очікування наркотику активізується завдяки самому лише контексту. Що ж до лабораторного щура, то навіть не потрібно повертати тварину в те саме оточення — досить лише простимулювати електричним струмом шляхи передачі, якими сигнали надходять до дофамінових нейронів, і бажання отримати наркотик відновлюється. Як говорить один відомий вираз, не існує колишнього наркомана — просто він досі не потрапив в оточення, яке поновить його залежність.