Важливий момент: складається враження, що низьке ієрархічне становище і переживання різних видів фізичного та психологічного стресу призводить до хронічної активації стресової реакції. Чи може все відбуватись у зворотному порядку? Чи може посередня стресова реакція зумовити низьке соціальне становище?

На це питання можна відповісти, провівши дослідження тварин у неволі, штучно сформувавши з них соціальну групу. Заміривши рівень глюкокортикоїдів, кров’яний тиск та інші показники на початку утворення групи та після формування ієрархії і порівнявши ці значення, можна зрозуміти напрямок причинно-наслідкового зв’язку — фізіологічні відмінності зумовлюють соціальне становище чи навпаки. У більшості випадків виявляється, що спершу встановлюється соціальне становище, а потім уже формується відповідний профіль стресу.

Отже, маємо досить зрозумілу картину. Соціальна субординація дорівнює хронічному стресу, що дорівнює гіперактивній стресовій реакції, що дорівнює ймовірнішій появі хвороб, зумовлених стресом. Тепер час з’ясувати, чому ця теорія примітивна і помилкова.

Перший аргумент доволі очевидний. Ось ви встаєте на якійсь науковій конференції і розповідаєте про недуги своїх підопічних бабуїнів, або тупаїв, або тагуанів. Та неодмінно з’явиться якийсь інший ендокринолог, який досліджує цей самий феномен в інших видів, він встане і заявить: «Ну не знаю, от мої підопічні тварини не мають підвищеного рівня глюкокортикоїдів або високого тиску». Є багато видів тварин, у яких соціальна субординація не пов’язана з гіперактивністю стресової реакції.

Чому так стається? Чому на деякі види субординація впливає не так погано? Тому що для цих видів субординація не є негативним явищем або навіть домінантне положення є більше тягарем.

Прикладом першого випадку є південноамериканська мавпа ігрунка. Підлегле становище не становить для цих мавп фізичного або психологічного стресогенного чинника і не є наслідком насильницького підкорення великою, злою, домінантною твариною. Навпаки, це результат розслабленої вичікувальної стратегії — ігрунки живуть у малих соціальних групах, де підлегле становище означає допомагати більш домінантним старшим братам і чекати на свою чергу зайняти це місце. Девід Еббот з Вісконсинського регіонального науково-дослідного центру приматів показав, що ігрунки в підлеглому становищі не мають гіперактивної стресової реакції.

Гієнові собаки та карликові мангусти є прикладом другого варіанту, коли субординація не справляє негативного ефекту. Домінантне становище в цих видів не означає шикарне життя, харчування найкращими делікатесами, здобутими без зайвих зусиль, та відвідування художнього музею. Навпаки, домінантне становище вимагає постійного підтвердження цієї позиції шляхом постійного прояву відкритої агресії. Як довели Скотт та Ненсі Кріл з Університету штату Монтана, саме домінантні представники цих видів мають підвищений базовий рівень глюкокортикоїдів, а не тварини з нижчим ієрархічним становищем.