У своїй сукупності ці дослідження видали деякі експериментально підтверджені кореляції. Однак їхні значення викликають у мене сумніви. Для початку, я не впевнений, як декілька хвилин змагань у важкій атлетиці між двома двадцятирічними юнаками у прекрасній фізичній формі можуть пояснити схильність до закупорки судин у якихось людей у 60-річному віці. З іншого боку, я не розумію ширшого контексту ієрархії працівників компанії — коли ієрархічне становище у приматів може показати, як багато зусиль їм доводиться докладати для того, щоб прохарчуватися, то корпоративна ієрархія зводиться до того, скільки вам треба пропрацювати, щоб заробити на плазмовий телевізор. Інша причина мого скептицизму полягає в тому, що у 99 % часу історії людств суспільства були приголомшливо неієрархічними. Свідченням цьому є те, що сучасні племена мисливців-збиральників функціонують за принципом рівності.

Але два найсильніші аргументи мого скептичного ставлення до ієрархії у світі людей пов’язані зі складністю людської психіки. По-перше, людина може одночасно належати до кількох різних ієрархічних систем і в ідеалі займати найвище становище хоча б в одній з них (і через це може віддавати психологічну перевагу саме цій ієрархії). Отже, людина, яка займає низьку посаду у відділі кореспонденції великої корпорації, може у вільний від роботи час мати надзвичайний авторитет і високу самооцінку завдяки становищу служителя у своїй церкві, капітана своєї софтбольної команди на вихідних або кращого учня у вечірній школі. Високе домінантне становище однієї людини може не мати великого значення для людини з сусіднього кабінету, бо вони взаємодіють одне з одним лише в робочий час.

І що найважливіше, люди можуть суб’єктивно інтерпретувати становище в ієрархії. Припустімо, що вчений-марсіанин вивчає фізіологію та ієрархічні відносини між людьми на прикладі марафону. Очевидним буде встановити ієрархію за порядком фінішування. Бігун № 1 має становище вище за атлетів, що увійшли до першої п’ятірки, які стоять у цій ієрархії вище за інших 5000 учасників марафону. Але якщо взяти до уваги, що бігун № 5000 був лежебокою, який почав бігати лише декілька місяців тому і мав більше шансів звалитися від серцевого нападу на середині дистанції, ніж фінішувати, але перетнув фінішну пряму, хоч і останній, зробив це, обливаючись потом та сяючи від радості? А якщо також взяти до уваги, що № 5 увесь тиждень перед забігом читав у газеті, що спортсмен його рівня має точно увійти у трійку лідерів, а може, й вирватись уперед? Ніякий марсіанин вам не скаже, хто з них почуватиметься більшим переможцем.