Нещодавно ми з Ебботом скористалися спільними зусиллями багатьох наших колег, які досліджують зв’язок між ієрархічним становищем та стресом у людиноподібних мавп, і виявили, які характеристики соціуму приматів визначають, хто буде мати підвищений рівень глюкокортикоїдів — тварина з високим чи низьким ієрархічним становищем. Ми поставили однакові питання експертам з різних видів приматів: які позитивні наслідки має домінантний статус у виді, який ви вивчаєте? Яку роль відіграє агресія у збереженні домінантного статусу? Наскільки погано почувається тварина з низьким ієрархічним становищем? Як ці тварини справляються з цими негативними емоціями і чи мають вони соціальну підтримку (включно з наявністю родичів)? Які види прихованої альтернативи конкуренції існують у цьому виді? Якщо тварини з низьким ієрархічним становищем порушують правила ієрархії, наскільки ймовірно те, що це помітять, і наскільки сильно їх за це покарають? Як часто змінюється ієрархія? Загалом ми поставили 17 запитань фахівцям, які вивчають десятки різних видів і мають достатньо велику базу даних своїх досліджень, і виявилося, що підвищений рівень глюкокортикоїдів у тварин з низьким становищем у ієрархії найчастіше спостерігається, якщо на тварину часто нападає домінант або якщо їй бракує соціальної підтримки.

Отже, ієрархічне становище в різних видів має різні особливості. Але, як виявляється, воно також може мати різні особливості в різних соціальних групах усередині одного виду. Зараз приматологи обговорюють феномен «культури» приматів, і це не є антропоморфним терміном. Наприклад, шимпанзе з певної території тропічного лісу можуть мати культуру, що дуже відрізняється від культури їхніх родичів, що живуть за чотири долини від них,— різні частоти соціальної поведінки, використання схожих звуків, але з різним значенням (інакше кажучи, наявність своєрідних «діалектів»), різні способи застосування інструментів. І ці міжгрупові відмінності впливають на зв’язок між ієрархічним становищем та стресом.

Один з прикладів зустрічаємо серед самок макак резус, у яких представниці з низьким ієрархічним становищем зазнають багато горя і мають підвищений базовий рівень глюкокортикоїдів — за винятком однієї соціальної групи, яка, з якоїсь причини, характеризується високим рівнем примирливої поведінки серед тварин після бійки. У зграях бабуїнів теж відносно непогано живеться тваринам з низьким ієрархічним статусом. Такі самці зазвичай мають підвищений рівень глюкокортикоїдів, але за винятком періоду посухи, коли домінанти настільки зайняті пошуком їжі, що просто не мають часу чи сил на залякування інших тварин (іронія полягає в тому, що для бабуїнів з низьким статусом природний стресогенний чинник є спасінням від більш згубного соціального чинника).