Вкінці Дмитро послав товариша Ґєника, званого Квітковським, до роботи. Наказав йому позбирати у цілих Кутах тіла загиблих. Ґєник був колись гробарем, добре розумівся на такому занятті. На цьому закінчилася кутська війна.

Ще раз Дмитро викликав до себе бургомістра Якобенця. Ні перед тим, ні тепер не зв’язував його скалушем, не штовхав його, Боже борони, не бив по лиці, як це звикли робити у ті часи військові командири з бургомістрами. Знав, що вірменська віра – то сусіди, що є з них користь. Дмитрик говорив до нього ґречно і так голосно, щоб усі чули. Казав, що відтепер перехід через гори є вільним для купців. Бо нема посіпак, бо є свобода! А як свобода, то мир і згода!

Розкішно частував їх Якобенць, повиймав зі сховків різні смачні вірменські напої. Доливав і доливав чемний Каєтанисько. І, коли хто-небудь із гостей добряче пригощався, Якобенць цмокав, ворушив великим носом, плямкав язиком і гладив свій товстий живіт, ніби сам разом із кожним смакував той коштовний напій. Пили спочатку на честь вірменського апостола святого Кіркора. Далі, тричі, на честь того великого і мудрого покровителя, головного вірменина – самого святого Каєтана (хай милість його сіяє над Кутами!). Насамкінець – на честь добросердого святого Антончика. І, хоч то були лісові люди, добре знали, кому яка честь належна. Пили за своє сусідське здоров’я. Закушували справжньою козлятиною, такою твердою, наче старий ремінь, і знову пили, аж деякі, втомлені трудами та солодким напоєм, полягали чи під столом, чи на лаві, чи десь на подвір’ї і солодко спали.

Місто не зазнало великої шкоди. Василюкові хлопці потягнули собі тут і там трохи дукатів і талярів. Але ж було за що, бо немало напрацювалися і на Лостуні, і під час самої виправи. То ж купували в містечку, що їм потрапило на очі, і зовсім не торгувалися. І ясенівці могли порадіти, бо Дмитро поділив між ними паперові цісарські гроші. Міняли їх собі у вірмен на золото і купували, що бачили. І так врешті-решт вірменські купці на цьому заробили.

Чупрея залишили під вірменською опікою. Його мали лікувати і доглядати старий купець з оксамитоокою донечкою. Дмитро відразу заплатив їм за нього. А бургомістра просив, щоб добре за ним дивився.

Опівдні затрубили товариству до дараб. Багатьох, однак, бракувало, видно, відпочивали десь після трудів та пиятики. Ті, що прибули, розділилися на дві частини. Попрощалися. Пан Осьвєнцімський казав подати йому осідланого коня й зі жменькою тверезих повернувся в гори. А Дмитро мав поплисти в турецькі краї. Приготувалися до подорожі водою. Лаштували дараби, відв’язували лика та курмани.