– У сні маленький Ісус-Дитина так їй випоминає: Ти спиш, матінко, мук моїх не чуєш, моїх ранок не бачиш.

До того часу серед пушкарів панувала тиша. Та раптом сходками вилетів мандатор, оточений, наче обручем, кутськими посіпаками, накрившиголову двома грубими коцами. Опам’яталися пушкарі, підсадили мандатора на мур. А потім самі почали поволі крадькома тікати через мур до городів, кидаючи важчу зброю. Молитва говорила:

– Двоє старців святих Петро і Павло книгу тяжку читають, Дитину-Ісуса просять, благають.

А тут бряжчали пістолети та кріси, що їх кидали на подвір’я.

А коли Дмитро вимовляв слова:

– Чи старий, чи малий, чи глухий, чи сліпий, чи грішний,

– не було вже пушкарів на подвір’ї, і тільки десь за муром чулися глухі кроки втікачів.

Дмитро закінчив:

– Ворота пекельні закриє. Навстіж брами небесні отворить, хто хрестом гордиться, перед хрестом кориться.