А навколо була вже така тиша, як у церкві. Без пострілу, без галасу, навіть без злості зникло все посіпацтво, мов упирі, яких однією тою запашною молитвою обкурили… Немов дзвонами видзвонили, трембітами витрембітали. Тільки на піску на мандаторськім подвір’ї лишилося багато крові. Власне, так оті упирі, що схожі на криваві бульбашки – димала, після прокляття тріскають і залишають криваві плями. Юнаки промовили Отченаш тричі, як і було сказано.

Тихо і пусто було на подвір’ї мандаторії. Щораз ясніше ставало надворі, і щораз голосніше долинав гомін з вулиці. Усе товариство, зібравшись купами, йшло від берега і галасувало. Вулиці шуміли, неначе буря, відлунюючи дику пісню:

Потім усі відпочивали у мандаторії. Влаштували собі привал. Занесли Чупрея на м’яке ліжко. Послали по військового лікаря. Хтось спав, а інші тим часом розбивали катівні.

Лише Клим не спав і катівні не розбивав. Шкода йому було отак просто відпустити мандатора. Він мав із собою саж, на який десь надибав, нишпорячи містечком. Той саж він відразу призначив для мандатора. То була велика клітка для курей, що стояла на коліщатах, мов на візку. Взяв той саж на плечі та й подався городами на розвідини. Надворі вже зовсім розвиднилось, коли далеко в садах під Тюдовом, у якійсь сторожівській буді, що ховалася в гущавині заростів, він знайшов сплячого мандатора, вимученого трудами, блідого як труп. Поруч у траві спали два пушкарі. З якою ж охотою всадив би Клим кривого ножа у ті псячі мандаторські груди! Але Клим, хоч і був першим розбіякою, належав усе ж таки до старшини опришків, а ще й мав совість. Совість, звичайно, не перед оцим от гімнородцем, а перед своїм вождем, ватажком. Бо хто знає, що там замислив ватажко. Він, Клим, знищить тут це посіпацьке помело, а Дмитро з тим панським цісарем уже не домовиться. Ні, то ні! Але мусить собі з ним побавитися.

Він тихо підкрався й ударив бардкою, аж будка розлетілася. Мандатор зірвався на рівні ноги і тут же впав зі страху. Але один раз крикнув. Пушкарі прокинулися і втекли тихо, як духи. Коли зомлілий мандатор лежав у будці, Клим розрубував дошки над його головою. Лиха то була, недобра та світанкова година для мандатора. Як страх звалив його у забуття, так тепер наново привів до тями. Напівсидячи, напівлежачи, він то закривав руками обличчя, то відкривав і простягав руки, дивлячись із тихим благанням, без надії. Клим на хвильку відійшов, а мандатор підхопився та, ставши на коліна, стежив за ним із жахом. Клим тим часом притягнув саж на колесах. Похмуро і мовчки відчинив дверцята, вказуючи пальцем, звелів панові мандаторові залазити туди. Бідолашний цісарський слуга, не знаючи, що з ним діється, повільно заповз рачки до курячої клітки. Клим зачинив дверцята, закріпив їх кілком і рушив. Посеред ранкової тиші дерев’яні осі та коліщатка сажу ойкали, стогнали і квилили під тим тягарем такими жалісними голосами, ніби сама душа мандатора виспівувала свою недолю.