Лише Булиґа, хоч також мав їхати, не клопотався біля дараб. Насмакувався тих незвичайних напоїв, аж його чорні очі ще більше потемніли і якось трохи нерівно ходили кожне своєю дорогою. Почав виймати з торби великі таляри, на яких Терезія, цісарська панна, була зображена гарно й акуратно. Оглядав той чи інший таляр, милувався ним, а потім широко розмахувався і перекидав через ріку на волоський бік. Так зажурився бідака, що мандатор вислизнув з його рук. Гукали його з дараб, кричали, кликали, а він усе ще несамовито жбурляв таляри через воду. Однак коли вже відпливали, нарешті заскочив на дарабу. Йому теж кортіло поглянути на красну Туреччину.

Пливли далеко до Туреччини, щоби щось побачити у тій красній Туреччині, щоб зустрітися з Куділем і ще не знати чого. Але про це не тепер. Перед ними світ незнаний, води-дунаї. За ними перемога, звитяга. Розбита неволя, роздзьобане посіпацтво. І всюди свобода. Кожній людині, кожній вірі, щоб жити! Водам до танцю, цвинтарям для спочинку і горам для сну.

Після того, як відпливли дараби, барвисте містечко знову ожило. Зароїлися базари, всі розповідали один одному дива про юнацький похід. Шумно та людно було на вуличках. Вірменська молодь юрмилася галасливо й гучно, а старі носаті купці стояли у дверях крамниць спокійні, сповнені поблажливої мудрості й доброзичливої поваги. Вряди-годи десь хутко промайне жид з розкішною кудлатою бородою і такою ж шапкою. На базарі з’явився, кульгаючи, старий Клим. Він тягнув скрипучий саж на коліщатках. Протиснувся у тлум. Голосно викрикував:

– Слухайте, купці! Добрий товар! Три дукати, хто дасть більше!

Тоді вірмени побачили за ґратами сажу напівживого мандатора. Не з купецької охоти, лиш із ґречності чи жалісливості, викупили мандатора. Але перед тим він мусив публічно присягнути, що ніколи не повернеться до Кут. Так забажав Клим. Клим відчинив дверцята, і мандатор виліз із сажу. Тричі підняв догори пальці, тричі присягнув тремтячим голосом. Вірменські хлопці реготали, щось собі белькотіли та приговорювали хрипкими голосами. А старі вірмени дивилися так, ніби були збентежені та, з чемності, прикро вражені, хоч добре знали мандатора. Мандатор, ступаючи непевним кроком, зник у галасливому натовпі.

Так закінчився похід Василюкових юнаків на Кути.

Ґаздівська рада

Ґаздівська рада

Коли пан Осьвєнцімський повернувся в гори, відразу взявся до роботи. Усі плаї, що ведуть униз, наказав поперекопувати ровами, позрубувати великі дерева та завалити колодами переходи, а в лісах поробити засіки. Так що звідти навіть вийти було важко, не те щоб якесь військо з долів могло сюди дістатися. Пильнували перевали, пильно стежачи, чи не наближається хтось із долин. Ночами палили чуги, подавали один одному знаки вогнем. Чекали, поки повернеться Дмитро, чекали, які вісті принесе з Туреччини, які дасть накази.