Голосно, виразно, повільно Дмитро прочитав кожне слово патенту. Немов із височини трону, крізь туман летів у гори чарівний, добрий цісарський голос.

Ті, що стояли зовсім близько, бачили ще на власні очі, що Дмитро читав патент. Переконалися, що знав те панське чи цісарське письмо. Зашуміло у натовпі від цього повідомлення. Важко було повірити. Чи такий він зухвалець, що цілий панський світ викликає? Вдерся у їхні таємниці, щоби запізнати всі книги, патенти, установи?.. Чи – боронь Боже – поїхав собі туди до них, запанів ото і без усякої сміливості навчився того так, як кожен панок уміє?

Андрійко запевняв, що Дмитро знав письмо, переказував, що навчився його під час мандрівок, бо як лісовий чоловік жив собі шість років поза цісарським і панським правом, не мусив нікого боятися, як боялися сільські люди, піддані урядам. Про таке по селах не знали.

У тумані вирували шуми і шепоти. Подив, недовіра, захват.

Дмитро ще м’яко і мудро тлумачив слова патенту. Якщо згода з цісарем, якщо він сонцеву присягу і свою честь дав у заставу цісареві, то не можна на всій Верховині топтати закони Божі, закони людські, закони цісарські. Коли хтось переступить договір, зневажить патент, тоді й цісар-побратим має вільні руки. Але ж є ще десь, є голодні пси, які тільки на це чигають. Дмитро казав:

– Убивати – не вільно! Хіба що – випадково. Нападати – не вільно, хіба що за честь. Якщо вбивство чи каліцтво трапиться в бійці – відразу оплатити, помиритися! А не роками, по-поганськи, ворогувати, рубатися та різатися! Якщо з урядами є згода, якщо випрані всі плями, усі реєстри викинені у воду, позрізувані карби, спалені реваші – так по-християнськи! – то, ясна річ, не можна зачіпати цісарські уряди і не честь на них нападати. І взагалі не личить до ґаздівського гонору, аби їх голосно висміювати, як ми це робили дотепер. Хіба так собі тихенько в хаті, коли вже комусь занадто смішно. Якби уряди сюди попхалися, якби нас зачіпали, тоді вже інакше. Але вони раді, ген у містечках поприсідали тихенько, як миші. Раді, що ми їм даємо спокій. Най за це дякують цісареві! І так най буде все, але по-старому, не по-новому. Один лише ґазда, цісарський ґазда над нами, один його радник-побратим, той, якого народ вибрав князем-депутатом.

Так нехай буде завжди. Поки звідти, з-за гір, заблищать нові патенти, поки цісар пришле побратимам нові подарунки.

При зачитуванні патенту були присутні пушкарі, яких досить багато зібралося на цвинтарі. Ворожнеча поволі минула. Колишні цісарські слуги, тепер розжалувані й упосліджені, зійшлися, цікаві, що там їхній пан наказує, чи не кинув, може, якогось слівця для своїх слуг. Коли побачили золоту палицю, коли почули слова патенту, скупчилися якомога ближче до Дмитра. Оточили його, зверталися до нього з шаною, як до свого ватажка. Після Дмитрової промови деякі кричали «віват», галасували, дехто навіть стріляв із пістолів на честь цісаря і на честь князя.