Пройшли панни-загадочки. Штефанко прокинувся у страху, Дмитрових відповідей не дочув, не дочекався, поки опустяться забрала, не побачив лиць посланниць.

Щойно світало. Штефанко встав, нашвидкуруч зібрався і помчав угору до сінної хати під Кременицею. Ніс із собою вість про загадки, так побожно, наче святе причастя. Детально розповів Дмитрові про своє видиво. Дмитро замислився, звернув погляд до верхів. Говорив до свого леля так повільно, виразно:

— Троє ляжуть спати: пани, священики, уряди. Троє будуть пильнувати світ: віщуни, співаки, майстри.

Це перша загадочка відгадана. Штефанко щасливо сміявся. Дмитрик вів далі:

— Той птах — це кресаня. Досі він літав до землі, падав до ніг. Відтепер ніколи шапки не скине, бо не буде людей невільних, кожне слово християнське підніметься високо.

Це другій загадці лице відкрите, а тепер слухайте, мій лелю:

— Перейде той дощ, що тепер світ заливає, дощ дукатів. Перевіє вітер, що несе війни, різню-мори. А наше сонечко ніколи не зайде — свобода!

Це підняті забрала у трьох загадочок. Так воно є. Я справді розумію, лелю, ваш віщий сон. Він уже сам послав тих святих дівиць-чарівниць, він, мій цісарський побратим Йосиф, шляхетний дід. Вони вже в дорозі. Але, видно, час його прийшов, гнітить його старість, смерть над ним схилилася.

Дмитро згадав і повторив цісарські слова: «Світ загойдається або й перевернеться. Усі постанови, усі патенти підуть нанівець, коли відгадаєш їх, ті загадочки, мій юначку…» Так сам сказав мені мій гоноровий побратим, християнський цісар, помазаник Божий.