Однак пам’ятали про вченого і творчого предка. Розповідали, що дикі лісові люди прийняли його, як короля, і що внаслідок незрозумілих незграбних махінацій тогочасних урядів чи погано зрозумілих вказівок та акцій надто старанних шпигунів, неоціненний доктор втратив у горах життя, пропав, ніхто не знав, де й коли. І що з цього наробилося багато безладу та біди.

Андрійко знав більше. Оповідав, що, коли прийшли цісарські знаки, які приймали з великою пишнотою, приїхав у гори сам чужоземний граф, вірний побратим цісаря, друг народу, ворог мандаторів. Усі про це знали, благословляли його, коли проїжджав. Старці, що лежали на печі, казали себе виносити перед хату, аби, як говорили, перед смертю побачити цісарського брата. Мандаторія платила золотом за кожну вість про кожен рух цісарського посланця. Квятковський перевдягався на жебрака, лазив по горах, наймав собі шпигунів, щоби стежили крок за кроком за графом. Назустріч графові виїхав пан Осьвєнцімський. І хоч провідники, що їх надали графові уряди, весь час впихалися між ними, щоб перешкодити їм розмовляти, пан Осьвєнцімський говорив із паном графом різними панськими мовами. Граф говорив мало, переважно слухав. Постійно питав про Голови, вимовляючи це по-чужоземськи, але всі чули й могли зрозуміти. На конях було багато скринь, які постійно пильнував і доглядав помічник графа. Одну скриньку граф завжди тримав при собі. Коли доїхали на Голови, він вийняв із-за пазухи листа з червоними печатками. Питав про Дмитра, головського князя. Казав, що має для нього з Відня три словечка. Що йдеться йому про рідкісне й важливе зілля. Пан Освєнцімський так це переклав, а багато людей чуло. Граф чекав на Дмитра і на Штефанка. Відпочивав і так собі тим часом ходив буковинками. Перш ніж Дмитро і Штефанко під вечір повернулися з Кремениці, чужоземний граф кудись зник. Його шукали цілу ніч, шукали й наступного дня. Помічник графа лементував, здіймав руки до неба, пояснював панові Осьвєнцімському, що той і без нього знав, яка це важлива, світова особа. Знайшли тільки кілька слідів, що вели до пущі, разом зі слідами двох людей у постолах. Більше ніхто нічого знайти не зміг… Старий Клим дізнався, що цієї ж ночі із села зник Плетінь. На нього чигали, коли повернеться. Коли вернувся через кілька днів, Клим, Чупрей та Куділь його схопили, привели до його власної хати, прив’язали до лави, наперед роздягнувши. Грозили, що будуть лити йому на живіт смолу. Закликали, щоб він признався. Плетінь плакав, як мала дитина, лив сльози, але ні в чому не зізнався. Сестра Плетіня помчала до Дмитра. Дмитро наказав відпустити Плетіня. Тим часом у його хаті знайшли багато речей Пелеха. Тепер усе зрозуміли. Штефанко вже давно казав, що Плетіня треба остерігатися. Плетіня прогнали, заборонили йому вертатися до села під страхом смерті. Невдовзі прийшла вість із Кут, що Плетіня повісили аж у Станіславові. Всі зрозуміли, що Квятковський не хотів мати свідка. Усі речі графа віднесли до Кут. Про скриньку і про лист із червоними печатками ніхто ніколи не чув.