* * *

На третій ранок сторожа витягала в’язнів по одному з підвалу. Однак не відвели їх відразу до катівні. Мандатор влаштував цілу виставу, щоб Кути бачили бунтівників та розбійників у кайданах. Невеликими групками їх проводили через ціле місто на показ, як казали люди. Мандатор стояв далеко, милувався. Так сказав Брнатціку:

– Маємо тут лісовий звіринець, файний! Не гірший, ніж сам найясніший цісар має у Відні. По ярмарках варто б це показувати. Можна й за гроші, – переможно реготав мандатор.

Кутські посіпаки, скільки їх там було, а було їх, як хвої та листя, дивувалися по черзі Дмитром, Куділем і паном Осьвєнцімським. На таку оказію збіглися і кутяни, всі пороззявляли роти, коли побачили у білий день славного Чупрея. Дзвенячи кайданами, наче шпорами і ретизами, велетень ступав так, що, здавалося, дрижала земля. Мимовільно той чи інший кутський чоловік вигукував: «Де ж тебе виростили, леґіню велетенський, чим же тебе вигодували!». Грізно подзвонюючи кайданами, заспівав їм Чупрей таку пісню:

Хоч він і в кайданах ішов, хоч був оточений вартою, нагнав усім страху, коли почули дику пісню.

Врешті завели їх до нової катівні. Катівня була дерев’яна, стіни між кімнатами й камерами були не дуже щільними. Вгорі були довгі й вузькі заґратовані вікна без шиб. Ув’язнених відразу розмістили у великому підвалі, прикувавши чи до стін, чи до підлоги. Тільки Дмитра, Чупрея та Клима кинули до окремих камер.

Виставляючи носа поза тісний, відрізаний від світу гірський закуток, мусимо додати до оповідання Андрійка свої три копійки, видобуті з різних капшуків.

У Кутах представником виконавчої влади губернії та розпорядником катівні був новий мандатор, якого ми вже згадували – Брнек. Пісня говорить про нього недоброзичливо: «Брнек, чех німецький, та й лядської віри».

Брнек був колись майором у мінерів та саперів. Потрапив у немилість, і за це його перемістили в дикі простори новоокупованої Червоної Русі, відтепер названої Галичиною, або Ґаліцією. Спочатку Брнек був комісаром протихолерної комісії. У той час будував – чи не перші у наших містечках – вбиральні. Пізніше служив у крайсамтах, вибирав рекрутів, придушуючи вигадані та справжні бунти. Призначений гірським мандатором після періоду свободи, невідомо, чи старанністю намагався здобути прихильність високої влади, чи просто зненавидів цей проклятий край, що був для нього місцем заслання. Як мандатор відразу здобув криваву славу. Хотів упокорити гірську анархію та свободу, а прославився як переслідувач не так бунтівників, як радше людей невинних, схоплених і ув’язнених випадково. Все, мабуть, для того, щоб навчити цей дитинний і свавільний народ, що таке державність і держава. Був першим у низці строгих учителів. І ще одне слово дізналися тоді цілі гори (навіть діти у колисках), слово, що досі наповнює їх жахом: заспокоєння, або пацифікація. Помічником і виконавцем наказів Брнека був заслужений жандарм, знаний у ті часи Брнатцік, якого називали Костем, чорний, сухий, похмурий, втілення жорстокого послуху. Роками його використовували як наставника у катівнях. Казали, що він зробився таким затятим і тупим, що вже нічого іншого не зміг би робити, лиш мучити і катувати людей. Брнек і Брнатцік! Це були два факели, які в радісному поході вели сильну окупаційну владу в окуповані краї. Привели її і на Верховину. Як сонце і місяць, як руків’я та вістря, як древко і прапор – як шибениця і зашморг – марширували разом ці прапороносці сильної й освіченої державної влади, Брнек і Брнатцік.