Лише Куділь, Чупрей і Лизун якось вирвалися; сиділи у Шкіндовій буковинці, у ямі на дні яру. Радилися, як би відбити Дмитра. Заразом подумали про Оленку.

Під ранок випогодилося. Впали тумани, позалазили в яри та звори. За кілька кроків не було видно. Продираючись хащами, проповзаючи крізь лісові трави, добралися до хати біля заглибини коло Шкіндового джерела. Вже світало, коли викликали Оленку з літника.

Оленка не спала. У променях світанку було видно її видовжене худе обличчя, загострений ніс, ще темніші, ніж завжди, очі. У скрутні моменти Оленка не смикалася, була спокійна. Часто нарікали на її бабське авантурництво і на впертість. Тепер мовчали й чекали. Оленка відразу знайшла рішення:

– Кожен із нас візьме по кілька коней із нашого табуна. Так ударимо з Просічного на халамидників, ніби кіннота. Ловіть коней, швидше! – вказала на толоку за лісом.

Без жодного слова помчали на толоку. Оленка чекала в лісі. А по всіх хатах ще плюндрували жовніри та гайдуки. Витягали з хат тих, яким не вдалося втекти, били їх гарапниками, в’язали і тягли з собою.

Коли вже весь похід вирушив, як довгий вуж, і, йдучи від Палієвої хати, повертав біля Шкіндової межі ліворуч до Просічного плаю, всі три ватажки вже причвалали на конях до буковинки. Кожен привів чотирьох коней. Оленка відшукала чоловіків зі свого роду, які поховалися в буковинці. У хаті нікого з нападників уже не було. Зайшли до хати. Оленка вдягнула широкий стриїв пояс, заклала за пояс пістолети й барди. Старий стрий батька і Оленчин вуйко також збиралися. Приготували цілу тайстру пістолетів, наче на весілля. Хтось сідлав коней. Оленка, не чекаючи, сіла на білого коня, другого вела біля себе. Поїхала. Всі інші ще більше поквапилися з сідланням, озброєнням і виїздом. Наздогнали Оленку, відразу погнали коней навскач. Рушили так різко, що деякі коні присіли на заді й так зсувалися кілька кроків по стрімкому плаї. Догнали задні сторожі походу біля самого урвища над Просічним. Не могли розгорнутися, але, їдучи такою купою коней, поштовхали з берега стрільців і вдарили в саму середину походу. Великий білий драгун загородив Оленці дорогу і, незрозуміло лаючись, пальнув у неї з пістолетів. Обидва рази схибив. Поки встиг перезарядити, Оленка піднялася в сідлі, рубонула його бардкою по голові. Той упав, Оленчині коні розтоптали його на порох. Великий і сильний драгунський кінь заплутався і з вереском зсунувся у бердо. Оленка погнала далі. Похід зупинився, усі дула повернулися догори. Оленка далі пробивалася через юрму. Дмитро був уже нижче, у Дубовому, прикутий до коня головою вниз. Оленка кинулася туди, за нею пробивалися Куділь, Чупрей, Лизун і обидва старці, кревні Оленки.