Частина перша

ЖЕНЕВА

ПЕЧАТНЬА «ГРОМАДИ»

1878

Книжка була прошита наскрізним отвором – немовби слідом від кулі, остання сторінка обкладинки забруднена округлими брунатними плямами. Проте Вільку зацікавила не стільки сама книжечка з гіпотетичним кульовим отвором і слідами крові, а прізвище з ініціалами, акуратно виведені на споді заголовної сторінки обкладинки побляклими від часу синіми чорнилами:

Бондарукъ К. Є.

Бондарукъ К. Є.

Це було дивно, дуже дивно, якщо подумати…

Вищої освіти Вілька Нагнибіда не мав: на жаль, на вступ до педінституту талантів забракло, тож він закінчив усього лише педагогічний технікум, та й то не в Рівному, а в Сарнах. Межа, на яку можна було розраховувати з подібною освітою, це викладання в зачуханій сільській школі. Годі й дивуватися, що при першій-ліпшій нагоді молодий чоловік дременув звідти… ні-ні, не світ за очі, а всього лише на південь Української РСР – у Миколаїв, де влаштувався екскурсоводом в Обласний краєзнавчий музей.

«Кобзаря» помітив давно: книжка сиротливо притулилася в одній з вітрин експозиції, присвяченої періоду встановлення радянської влади на території нинішньої Миколаївської області. Прилаштований поруч з експонатом напис сповіщав, що книжечка належала колись бійцеві продзагону, підло вбитому в сутичці з куркулями під час хлібозаготівель у селі Велика Врадіївка 19 січня 1922 року. Водночас, саме ім’я загиблого бійця продзагону в написі не згадувалося. Чому?

Не маючи профільної вищої освіти, Вілька лише в загальних рисах уявляв, як відбувалися хлібозаготівлі під час Громадянської війни. Оглянути експонат всебічно вдалося тільки після нещодавнього оновлення вітрин, тоді ж екскурсовод і помітив напис зі споду обкладинки: «Бондарукъ К. Є.». Припустивши, що це і є ім’я загиблого бійця продзагону, він переворушив усі доступні матеріали як у самому музеї, так і в обласному архіві.

Тоді й зробив просто приголомшливе відкриття: не було ніякого бійця продзагону з таким ім’ям – натомість виявилося, що Бондаруком Кирилом Євлампійовичем звали чоловіка, більш відомого як «отаман Лихо», банда якого тероризувала південні регіони УРСР на початку 1920-х. І що найцікавіше: пан отаман був вистежений чекістами, оточений і вбитий на околиці Великої Врадіївки саме 19 січня 1922 року – точнісінько так, як і сповіщав напис у розібраній вітрині!

Останнім кроком стало обстеження опису загадкового експонату в музейному запаснику. Виявилося, що цей опис складений вкрай безглуздо, можна сказати – абияк. Було сказано саме те, що раніше значилося на написі у розібраній музейній вітрині: що «Кобзар» Т. Г. Шевченка належав бійцеві продзагону, вбитому в сутичці з куркулями під час хлібозаготівель у Великій Врадіївці 19.01.1922. Однак жодних деталей про книжку (рік і місце видання, видавець, кількість сторінок, розміри тощо), про наскрізний отвір і брунатні плями на задній сторінці обкладинки в описі не було.