– Ну, чого ти витріщився на мене, як той баран на нові ворота, га?

– Та ти! Ти!

– Коротше кажучи, я попередив Васю, щоб він був обережнішим з творами Бердника? Попередив. Йому казали, що немає жодних підстав для приплітання в його доповідь Сосюри? Казали. Зауважували, що Савур-Могила не може бути місцем зберігання Чорної Грамоти, Чорного Папірусу… чи як там його Бердник назвав у феєрії своїй? Зауважували, сам чув, на власні вуха. І ти чув. І всі чули. Один лише Вася нікого слухати не бажав. Ну, отож і догрався.

– Ярику!

– Все, не бажаю більше слухати! Розшукувати Васю не раджу ні тобі, ані комусь із наших членів. І допомагати йому не раджу також: по-перше, він сам вплутався, куди не треба, а по-друге, ви йому не допоможете. Якщо за цього дурика взялася Контора Глибокого Буріння[176] – тоді все зрозуміло. Бо Контора «бурить» і справді глибоко. Дуже-дуже глибоко… І побачимо ми Васю не скоро. Дуже не скоро. Якщо взагалі побачимо… Все, закрили тему!

І плескання долоні по стільниці, немовби прикладання печатки до вироку.

Миколаїв, 14 жовтня 1976 року

Миколаїв, 14 жовтня 1976 року

Сьогодні був прекрасний день! Найчудовіший за весь цей рік… а можливо, й за все Вільчине життя? Він не знав цього, не міг би гарантувати, як то кажуть, «на всі сто». Але, можливо, і за все життя! Дуже навіть можливо. Й не тому, що за народним календарем настала якась Покрова: йому було байдуже, хто, кого і чим покрив у сиву давнину. Ні-ні, Вільку завжди цікавила «ближня» історія – така, про яку можна було почути з живих вуст безпосередніх учасників і свідоцтва якої можна було помацати руками. Й одне з таких свідоцтв лежало тепер у нього за пазухою.

Вілька обережно, з якимсь внутрішнім трепетом, розстібнув ґудзики «дохлого» осіннього пальтечка, витягнув з його внутрішньої кишені невеличкий газетний згорток. Немовби боячись, що зі згортком щось станеться, – притиснув його підборіддям до грудей і, міцно утримуючи в такий спосіб, роздягнувся і під здивованими поглядами сусідів по комуналці шмигнув до своєї кімнати. Лише там, закривши двері зсередини на невеличку облуплену клямку, підійшов до обшарпаного письмового столу, увімкнув настільну лампу під зеленим абажуром, поклав під неї згорток, розгорнув…

Всередині виявилася невеличка, кишенькового формату пухка книжечка розміром всього 9 на 5 сантиметрів. На обкладинці кольору морської хвилі було надруковано:

LE KOBZAR par Taras Chevtchenko КОБЗАРЬ Тараса Шевченка Частина перша ЖЕНЕВА ПЕЧАТНЬА «ГРОМАДИ» 1878

LE KOBZAR

par Taras Chevtchenko

КОБЗАРЬ

Тараса Шевченка