– Параноя?

– Ні-і-і… ши-и-и… ш-ш-шиз-зо-о-о…

– Шизофренія?

– Та-а-ак… Па-ра-но-о-о… ш-ш-шиз-зо-о-о… па-ра-но-о-о…

Далі зі плутаних, дивним чином розтягнутих і повторюваних слів Бугрима стало зрозумілим, що лікували його від параноїдальної шизофренії, що лікували переважно інсуліновим шоком і ще якимись ліками, а тепер от випустили через явне поліпшення стану. Втім, найбільше шокувало Анатолія Федоровича те, що Харитон Якимович позабував майже всі важливі речі!

Наприклад, він пізнав Ігнащенка, а також пригадав, що його звуть Анатолієм – але геть-чисто забув, хто він такий, за яких обставин вони познайомилися і кого ще з видатних київських архітекторів товариш Бугрим мав честь знати особисто. Він не пам’ятав навіть, що Ігнащенко теж має сяке-таке відношення до архітектури…

Він пам’ятав, що колись до лікування ходив до Бабиного Яру – але навіщо було туди ходити? І чому Харитон Якимович опинився тут саме сьогодні, в розпал літа, а не восени? І що тут робити восени, коли затягнуте низькими сірими хмарами небо плаче дрібоньким холодним дощиком?

При згадуванні таких прізвищ, як «Каракіс», «Мілецький», «Давидов», «Шелест» та інших, в очах Бугрима читався справжній відчай: було очевидно, що він щосили намагається пригадати, хто вони такі – але не може. При слові «Куренівка» в куточках запливлих салом оченят навернулися дві каламутні сльозинки, і Харитон Якимович впав у ступор.

А дарма! Бо Анатолій Федорович саме мучився запитанням: як саме колишній будівельник, а нині успішно вилікуваний параноїк опинився на сьогоднішньому урочистому заході? Не міг же він самостійно дістатися сюди через півміста, хтось же його привіз… Тоді хто? Й навіщо, якщо Харитон Якимович геть-чисто все позабув?

Як раптом…

– Анатолію Федоровичу, будь ласка, вертайтесь на мітинг! Ми далі самі впораємося, а ви ж архітектор… Отож вертайтеся, прошу.

Поруч із ними немов з-під землі вигулькнув підтягнутий, спортивної статури чоловічок з нічим особливим не прикметною зовнішністю. Хіба що, на відміну від усіх оточуючих, попри липневу спеку, він був одягнений у добротний сірий костюм-двійку, а не в літні брюки й футболку або ж теніску з коротким рукавом. Отож саме цей чоловічок легенько вхопив Ігнащенка під лікоть і підштовхнув назад до натовпу мітингувальників, додавши на прощання:

– Туди йдіть, Анатолію Федоровичу, там ваше місце. А з товаришем Бугримом ми самі тепер здатні впоратися, не переймайтесь. Товариш Бугрим на власні очі переконався, що пам’ятник в Бабиному Яру таки встановили, як і обіцяли людям. Отож нам час додому, а вам туди, туди вам!..