– То що ж було потім?

– Зараз не те місце і не та обстановка, щоб згадувати минуле, – похмуро пробурмотів Владислав. – Майте на увазі лише одне: я тому лише не озброєний зараз, що пройшов через реальну війну і надто добре знаю ціну людської крові, а тут… А-а-а!.. Нічого путящого з усього цього не вийде. І навіть «касетний скандал» не допоможе.

– Ви певні?

– Певен. А доки ворогів України не перестріляють принаймні через одного – нічого путящого не станеться.

– А чому через одного, а не геть усіх?

– Бо інша половина злякається й від страху обдристається.

Більше вони на цю тему не говорили, хоча й продовжували надалі інстинктивно триматися один біля одного. Найприкріше полягало в тому, що песимізм Владислава виправдався повністю: з теперішнього виступу акції «Україна без Кучми» нічого путящого таки не вийшло. Хтозна, в чому саме полягала причина її поразки. Можливо, в тому, що до столичного управління МВС дійшла лише половина протестувальників – бо друга половина несподівано звернула на вулицю Банкову і взялася пікетувати Адміністрацію Президента України?.. Можливо, в тому, що у підсумку бійці міліційного спецназу «Беркут» чисельно переважали демонстрантів?.. А може, все сталося через погану підготовку до силового сценарію зіткнення?..

Але, найімовірніше, головною причиною поразки стали роздрібненість і внутрішні суперечки. Справді, Партія українських демократичних республіканців, Партія українських реформаторів, Українська партія максимального прогресу, Рух українського народу (більш радикальна з двох «половинок» донедавна єдиного Руху, яку не слід було плутати з іншою «половинкою» – з Рухом «За Україну») й інші намагалися проштовхнути на перші ролі усіх своїх лідерів. Найбільші шанси з-поміж них мала неофіційна очільниця Блоку «ТАЯ» – віце-прем’єрка нинішнього уряду Арміна Ткач… Однак сама Арміна Янівна, не побоявшись прибути до парку Шевченка на мітинг опозиції, заявила наступне:

– Виступ проти знахабнілого диктатора Кучми має очолити не слабка жінка, а чоловік – наш прем’єр-міністр Віктор Адамович Дорошенко, справжній лідер і всенародний гетьман! Ми всі йому із задоволенням допоможемо, і я найперша підтримаю його кандидатуру!.. А також кандидатуру Дорошенка підтримає справжня совість нації – безстрашний майор Мельниченко, і Юлій Лукієнко – всі ми, хто вирішив боротися за кращу долю нашої багатостраждальної України!..

Її пропозицію протестувальники зустріли з палким ентузіазмом. Проте буквально за годину стало відомо, що прем’єр-міністр рішучо відмежувався від заяв своєї урядової соратниці, а партія його прихильників – «За українця Дорошенка» закликала всіх, «кому небайдужа доля держави», припинити будь-яку участь в протестах. Наскільки було відомо, сам Кучма на всі ці події не відреагував, однак безвідповідальну позицію віце-прем’єрки Ткач засудив очільник Адміністрації Президента – Володимир Медвідь, він же закликав Дорошенка якнайшвидше звільнити її з займаної посади. Відповідний проект урядової постанови нібито навіть вже готувався…