Незадоволено буркочучи щось собі під ніс про «втрату пильності», Немир Дричак теж полишив залу, як і «головастик» незадовго перед ним. Надалі захід тривав без ексцесів.

Ковбасний цех малого підприємства «Корольок», Рівне, кінець вересня 2001 року

Ковбасний цех малого підприємства «Корольок», Рівне, кінець вересня 2001 року

– Лаврентію Терентійовичу!

– Га?..

– Я тут Горбача до вас привів, як ви й наказували.

– А-а-а, цього правдолюба… Кгм-м-м!.. Секундочку. Ні, хвилинку… Три хвилинки дай мені… А ти закрий двері з іншого боку.

Коли секретуточка вийшла, Королюк єдиним духом перехилив повну чарку Jack Daniels, примружившись, проковтнув, потім (за старою звичкою, якої досі не міг позбутися) занюхав рукавом власного піджака, чхнув. От що таке є в цьому віскі, від чого так пруться усі ці іноземці?! Якщо добре розібратися, то будь-який їхній розрекламований віскарик нічим не кращий від самогону… Бурячиха, що горить… Як казали у давні часи в їхній школі, розтягуючи й викривляючи слова на французький манер: «Самжене-е-е, самп’є-е-е»… Але бурячиху за кордон цистернами не вивозять, а до них з-за кордону всякі там Jack Daniels, Ballantine’s Finest Whisky, Jim Beam і чого там він загалом напробувався завдяки своєму дружбанові Бідосику – це все будь ласка! Пийте на здоров’я, лише закусювати не забувайте!..

До речі – про закусь…

Лаврентій Терентійович смачно схрупав попервах парочку малосольних огірків, потім величезний бутерброд з потрійним прошарком нежирної шинки й на додачу заїв усе це голівкою цибулі настільки «злої», що аж сльози з очей мимоволі покотилися. Ні-ні, він найменше від усього переймався, що від нього буде тхнути перегаром. Все ж таки він, Лаврентій Терентійович Королюк, не хто-небудь, а власник цього підприємства, отож має право на будь-яку поведінку. Якщо йому заманеться – може хоч голим бігати по території, й нехай хоч якась падлюка бодай одненьке слово скаже!.. Але він усіма фібрами власної душі ненавидів «правдолюба», який зараз очікував у приймальні. І якби не особисте прохання того ж таки Бідосика – давно б вигнав цю паскуду. А так… Хай же в начальницькому кабінеті краще «злою» цибулею смердить, а не закордонним Jack Daniels’ом.

– Агов! – скрикнув він, дожувавши закусь. Секретуточка миттю зазирнула до шефа.

– Давай цю паскуду сюди.

Невдовзі винуватець чергового скандалу сидів на жорсткому стільці навпроти нього, а Лаврентій Терентійович мовчки «маринував» негідника вбивчим поглядом. При цьому в кабінеті бриніла напружена тиша. Як сказав би той-таки Бідосик: було чутно, як мухи на віконній шибці паруються. Ох, цей вже Бідосик!.. Ох, Петя, Петя!.. Вміє ж доречне слівце ввернути, падло!