– Любі друзі! Я несказанно щасливий теплим прийомом, який ви продемонстрували. У вашому товаристві я почуваюся надзвичайно затишно, комфортно та розслаблено. Що ж, давайте спілкуватися! Я готовий.

На нього негайно посипалися запитання. Звісно, пріоритет віддавався таким метрам журналістики, як Микола Вересень, В’ячеслав Піховшек, Данило Яневський, Костянтин Стогній та інші. Однак у коротких проміжках, коли один ґранд мікрофону й камери змінював іншого, до всенародного улюбленця підходив то один, то інший студіозус, чокався своєю гальбою пива об кухоль екс-прем’єра і белькотав щось беззв’язне, але таке наївно-миле!.. Після чого всі присутні, включно з Дорошенком і самим студіозусом, дзвінко й безтурботно сміялися.

До речі, ніяких серйозних запитань не ставив також ніхто з журналістів – хоча, здавалося, міг би!.. І все ж після години цього легкого спілкування народний гетьман раптом заявив:

– Знаєте, любі друзі, колеги-журналісти… серед вас я почуваюся, немовби серед тигрів у клітці!

Така заява спричинила новий вибух легковажного дзвінкого сміху. Справді, якщо всі нешкідливі сьогодні журналісти нагадували Дорошенку тигрів – то тигри ці були явно паперовими. Іграшкові тваринки, чиє ричання більше скидається на нявчання й яких ніхто-ніхто не боїться…

Вже добігала кінця друга година посиденьок за пивом. Усі метри журналістики вже вдовольнили свою цікавість і пішли геть. Також здавалося, що з екс-прем’єром по декілька разів чокнулися гальбами всі охочі… Як раптом слово взяв той самий опецькуватий журналіст, який влетів до пивбару попереду високого гостя й пари його бодігардів:

– Спартак Сивак, газета «Рупор Донбасу», – прогудів він трохи хрипким басом: – Пане Дорошенко, шановний Вікторе Адамовичу! У мене нема жодних сумнівів, що на чергових президентських виборах, які відбудуться восени дві тисячі четвертого року, черговим главою держави станете саме ви. Отож скажіть мені, як майбутній лідер нації та Гарант Конституції: якою має бути та національна ідея, що об’єднає всю Україну? Ідея, на яку відгукнуться українці на Півночі й Півдні, в Центрі, на Сході та Заході нашої держави – всі без виключення…

Журналіст замовк, після чого у просякнутому пивними парами повітрі повисла раптова й ніким не очікувана тиша. І поки здивовані студіозуси намагалися зрозуміти, що ж оце сталося, з-за центрального столика пролунав якийсь невпевнено-деренчливий, боязкий голосочок:

– Це провокація…

Аж не вірилося, що це говорив той самий Дорошенко, який щойно випромінював радість і щастя:

– Ви провокатор!.. І запитання ваше провокаційне!.. Ви засланий козачок – ось хто ви такий, я зрозумів!