– Він помре, навіть якщо у нас лишиться. Тільки статистику нам зіпсує.

– Чому?!

– Бо у нас немає ліків.

– Які ліки потрібні?

– Записуйте.

За кілька хвилин лікар надиктував список. Спартак усе це занотував, потім перечитав записи й мовив замислено:

– Отже, домовимося так… Я згоден взяти гріх на душу й промовчати про нещасного, якому ніхто з вас не допоміг цієї ночі. Але за єдиної неодмінної умови: ви вилікуєте Назара Амосовича й випишете звідси повністю здоровим. Я ясно висловився?! Життя врятоване за життя загублене – здається, це чесно. Але якщо ви зіграєте нечесно!.. Я вам не раджу.

Спартак потрусив у повітрі стиснутим кулаком.

– Якщо будуть ліки – поставимо на ноги вашого товариша, авжеж!..

– Ліки будуть. Неновий, але чистий одяг – також.

– Тоді домовилися?..

– Останній штрих… – журналіст зробив коротеньку паузу й запитав суворим тоном: – Ваше прізвище?..

– Навіщо воно вам, якщо ми домовилися…

– Перевірка на вошивість. Майте на увазі, що головлікар у разі чого вас покривати не стане й ваше прізвище назве, тоді я й порівняю. Отже?..

– Солодарик. Ім’я й по батькові потрібне також?

Спартак заперечно мотнув головою і позирнув на годинник:

– Прізвища вистачить. Отже, за півгодини чекайте мене на посту. Я принесу все надиктоване вами. Там все перевіримо й перерахуємо. Проте ліки зберігатимуться у Назара Амосовича: я не Рокфеллер і не допущу, щоб закупленими для нього засобами ставили на ноги інших хворих. Отож він сам видаватиме медсестрам усе необхідне.

– Як скажете.

Спартак кивнув і попрямував коридором до виходу надвір.

* * *