– Чого-чого?!

Лікар відсахнувся, його обличчя вкрилося червоними плямами. Ну що ж, він першим почав – та ще й при свідках…

– Я йому журналіст, ось я хто. А, до речі!..

Спартак дзвінко ляснув себе в чоло, потім енергійно кивнув, блискавичним жестом видобув з кишені редакційне посвідчення, викинув руку з ним вперед і відкарбував:

– Сивак Спартак Андрійович, редактор відділу «Тема» журналу «Політика і культура», або простіше – «ПіК». А він… – кивок на розгубленого безхатька, – це мій добрий знайомий, Назар Амосович Дунець. Ось я його провідати прийшов. Учора провідував, тепер от сьогодні.

Мабуть, Спартак вперше в житті побачив, як людина полотніє на очах. Справді, буквально за десять секунд колір обличчя лікаря мало чим відрізнявся від білизни його ж халата. Отака вона, магія редакційного посвідчення!.. Особливо якщо це посвідчення журналу «ПіК».

Ну, а тепер – розвинути успіх!..

– Отже, відвідав я вчора свого доброго знайомого Назара Амосовича Дунця, а там… ось на тому ліжку, знаєте напевно… – легкий кивок головою. – Отож там такий собі добродій лежав, знаєте… І так все скрикував, скрикував: «Ох-хо-хох!.. Ох-хо-хох!.. Ох-хо-хох!..»

Сховавши посвідчення, він продовжив:

– Стогнав той неборака весь час, доки я з моїм добрим знайомим просидів. Так-так, це було вчора, знаєте… А сьогодні вже і слід його прохолонув. Чи можете підказати, куди подівся цей бідолаха, га?..

Зблідлий лікар вбито мовчав, тоді Спартак милостиво кивнув:

– А втім, не переймайтеся, Назар Амосович мені вже й без вас про все повідав. І знаєте, що скажу вам, шановний? Дуже скидається на те, що смерть цього нещасного посеред ночі сталася через службову халатність ваших п’яних санітарок! А це, знаєте, цілком тягне на статтю…

Горопашний лікар відсахнувся, що спричинило щирий сміх Спартака:

– Ні-ні, шановний, для початку це тягне на статтю в нашому журналі «ПіК», а не на ту статтю, про яку ви подумали! Я ж журналіст, а не прокурор, тому не відбиратиму їхній хліб у судової влади. А от статтю в нашому чудовому журналі я забезпечу з гарантією. О-о-о, що за стаття там з’явиться буквально в перші дні Нового року – м-м-м!.. Просто пісня. Завтра ми доверстуємо останнє в цьому році число, але статтю я накатаю сьогодні ж в обід. А далі номер піде до друку – отож все буде так, як я сказав.

От тільки як би назвати матеріал, га?.. Можна отак: «Передноворічний жахлик у хірургічному відділенні лікарні номер п’ятнадцять Києва». Хоча ні: для назви задовго – отож хай це буде підзаголовок… Тоді отак: «Смерть під ялинкою». Чи отак: «Смерть у білому халаті»… Як краще?! На вашу думку?..