– Отакі-от справи у мене, Спарику, – завершив розповідь Назар Амосович, невідривно спостерігаючи за охкаючим чоловіком. Точніше за нечіткими обрисами «охкала в тіні». – Ти зараз йди собі, бо вже пізно. Чи ти приніс те, про що я прохав?..

Передавши безхатькові мило, бритву, йод і вату, а також пиріжків з м’ясом, журналіст попрощався й пішов додому. Звісно, по дорозі він знов зазирнув на медичний піст і попрохав, щоб хтось із медсестричок подивився, що там сталося з «охкалом».

– Ага, підійдемо, аякже, – п’яно пробелькотала одна з них.

* * *

Відверто кажучи, Спартак не розраховував на таку ранню побудку телефоном у передостанній день року – 30 грудня. Звісно, на роботу сходити треба… проте не поспішаючи, без фанатизму. Як і вчора в понеділок, достатньо було з’явитися в редакції на 11:00. А які термінові справи могли бути всього-то годин за 40 до Новорічного свята – у вівторок, о 9:15 ранку?! Тільки щось або дуже приємне… або навпаки!

– Алльо?..

– Спарику, це ти?!

– Назаре Амосовичу! Чим зобов’язаний?..

Він розслаблено пригадав, що працюючий телефон-автомат мав бути у холі на першому поверсі. В темному холі, заставленому будівельним риштуванням… А у бомжа нога вивихнута. Навіщо ж йому спускатися в хол на перший поверх?! Вони ж учора домовилися, що Спартак прийде ввечері…

– Так, це я.

– Приходь негайно, прошу.

– Назаре Амосовичу, ми ж домовилися…

– Біжи сюди якнайшвидше!

– Але ж?..

– Мене з лікарні викидають. На тебе вся надія…

На щастя, Терезка пішла до НаУКМА в якихось студентських справах, отож вдома вони були удвох з мамою Гатею. Доки Спартак одягався, мати зварила каву і нашвидкуруч приготувала пару канапок з ковбасою. Отож в палаті Дунця він з’явився вже за сорок п’ять хвилин.

Насамперед, в очі кинулося те, що ліжко «охкала» було порожнє, хоча й не застелене. У свою чергу вчорашній хропун уже не спав, але, старанно закутавшись ковдрою до підборіддя, із цікавістю дивився на безхатька, який чомусь сидів на своєму ліжку, міцно притиснувшись до стінки.

– Назаре Амосовичу, що сталося? Де цей хворий, який вчора повсякчасно охкав та й охкав?..

– Ох, Спарику, Спарику! В тім-то й річ…

І бомж тремтливим надламаним голосом розповів про все, що сталося: