Коли життєву силу поверне окроплене кров’ю борця Пророцтво…

Коли оплетений червоним гладунчик забере небезпеку на себе…

Тоді ти нарешті скажеш ті слова, які хоч і повільно, але невідворотно й назавжди змінять долю твого народу.

Отож шукай уважно вісім знаків – ті самі, які на твоїх очах зійдуться разом посеред вируючого Моря Неспокою! Тільки диви, не підведи цього разу, як це сталося п’ять років тому…

Шукай уважно знаки!..

Знаки шука-а-ай!..

А-а-а-ай!..

Спарта-а-а-а-ку!.. Спарта-а-а-ку!.. Спарта-а-ку!..

* * *

– Спартаку Андрійовичу!.. Спартаку Андрійовичу, та отямся ж нарешті!..

В ніс раптом шибонув неприємний, неймовірно різкий запах, що голкою простромив мозок… Спартак здригнувся усім тілом і нарешті опритомнів.

– Ну, слава Богу! Бо ти мене так налякав, якщо чесно… Як твоя голова?!

– І болить, і гуде, – чесно зізнався він, випростався на сидінні й озирнувшись ліворуч, побачив просто перед собою стурбоване обличчя Гжесюка. Оскільки в салоні запала тиша, а Ричард Бернардович клопотався довкола нього, а не дивився на дорогу, Спартак зробив висновок, що Land Cruiser шеф-редактора десь припаркувався. От тільки де саме?.. І що це таке різке й неприємне, на нашатир схоже?.. Аж очі щипає!

– Нашатир це, ти не помилився, – немовби прочитавши його думки, відповів Гжесюк. – Коли ще мама моя жива була й іноді я возив її у справах туди-сюди, з нею іноді ставалися… не дуже приємні речі. Отож відтоді я й вожу в бардачку флакончик з нашатирем.

– А де це ми зараз?..

Притиснувшись скронею, що й досі гула, до бічного віконця автівки, Спартак спробував роздивитися довкола. Та через те, що автомобільне скло майже одразу запотіло, він так нічого й не побачив.

– А хтозна-де. Посеред траси. Приткнулися на узбіччі та й стоїмо собі.