«ЗаУД – не ЗУДи!.. ЗаУД – не п**ди!..»

«ЗаУД – іди в ЗАД!.. ЗаУД – іди в АД!..»

Природно, на забіяк накинулися опозиційні «молодіжки» від партії ЗаУД, блоку ТАЯ, ПУДРи (Партії українських демократичних республіканців) та Братства. Сталася невеличка колотнеча, внаслідок якої «нападників» прогнали. Втім, головне вже відбулося: присутні на Майдані заговорили про «торжество мороку» і про фальсифікацію результатів виборів. Дарма їм заперечували, що коли перерахують решту 67 % виборчих бюлетенів, картина ще може змінитися. Гарячі голови вже кинулися «рятувати демократію»… Отож із самого ранку кандидат від об’єднаної демократичної опозиції Дорошенко відбув у Центрвиборчком для серйозної розмови.

– І коли все це починається, мій коханий чоловік раптом опиняється подалі від Києва у нібито давно запланованому хтозна-коли відрядженні!.. – завершила Тереза свою обурену промову. – Отож зізнайся чесно, ти це навмисно зробив чи як?..

– Не кажи дурниць, моя люба, – мовив нарешті Спартак, – краще вчись собі спокійно, не звертай уваги…

– «Вчися спокійно»?! Спарику, ти про що?! У нас уся Могилянка на вуха встала. Навіщо вчитися – щоб стати освіченими кваліфікованими рабами у Самойловича з його проросійською камарильєю?! Ну, знаєш!..

– Терезко, не кіпішуй, – спробував заспокоїти дружину Спартак. – Через що сир-бор розгорівся – через змагання двох Вікторів?! Тільки одного з них труїли протухлими раками й неякісним пивом, труїли й не дотруїли. А другому яйцем в чоло засвітили – то він уже й гепнувся на землю рачки! Це такий вибір ти зі своїми могилянцями мені пропонуєш?..

Проте дружина вже кинула слухавку.

– Що, Спартаку Андрійовичу, бурхливі води побутових проблем починають вимивати весь цукровий мед із сімейного життя?..

– Річ в іншому: там, у Києві, почалося щось на кшталт революції.

– Та що ти кажеш?!

– Усього лише те, про що мені розповіли. Увімкніть краще радіо…

Прослухавши новинні випуски кількох FM-станцій, вони переконалися, що ситуація насправді значно цікавіша: по-перше, до Києва нібито стягуються війська, по-друге, коли Віктора Адамовича Дорошенка привезли до Центрвиборчкому, то будівлю вже охороняли бронетранспортери. Окремо підкреслювалася надмірна активність молоді, зокрема студентства.

– Нам ще тільки власної площі Тяньаньмень[116] не вистачало, – просичав крізь зуби Гжесюк. – Особливо якщо студенти піднялися.

– Моя благовірна якраз в НаУКМА навчається, – зітхнув Спартак.

На вулицю Руську вирішили заїхати через Центральну площу. Тут, біля міської ратуші та пам’ятника Тарасові Шевченку, також назбиралося чимало людей.