– Ви знущаєтеся чи жартуєте?..
– Пробачте, Даніелю Ефраїмовичу.
– Ну, отож. Зрозумійте, у нас почалися дуже серйозні справи. Ваад України має продемонструвати, що хоча б частина євреїської громади виступає за Дорошенка. Звісно, було б добре, якби за нього голосували всі…
Зусман, зробивши паузу, завершив:
– Але побережу думки для статті. Все, до вечора четверга! Чекатиму.
І дав відбій.
– Що, Спартаку Андрійовичу, братушки-євреюшки змушують тебе розміщувати агітки на користь Самойловича? – Гжесюк дивився на нього через плече хитро примруженими очима. – Нічого, нічого, я по-доброму…
– Як старий, ще радянський дисидент і «в’язень сумління», Зусман, навпаки, горою стоїть за Дорошенка, – не моргнувши оком, заперечив Спартак. – І якщо у нас справді починається революція, «Хадашот» хоч і не буде її флагманом, але вже точно глашатаєм на рівні єврейської громади.
– Отже, Зусман за Дорошенка? Гм-м-м, нетипово якось виходить. Буквально протилежне тому, що я чув… Втім, радянські дисиденти бути типовими ніяк не можуть. Що ж, ходімо, на нас уже зачекалися.
Перший робочий день семінару видався плідним, презентація Української асоціації бізнесменів та орендарів спричинила неабиякий інтерес присутніх. Ричард Бернардович розсипав чарівливі посмішки навсібіч. З іншого боку, презентацію рупору УАБО – щомісячника «Буржуїн» організатори перенесли на вівторок, тому Спартак сьогодні мав відносно мало клопотів.
Завдяки цій обставині він замість обіду навіть встиг збігати на Центральну площу, пофотографувати там і взяти кілька бліц-інтерв’ю. Уже ввечері, влаштувавшись нарешті в готельний номер, вони дісталися до телевізора. Втім, по всіх каналах там чомусь демонструвалася одна й та сама 20-хвилинна добірка відеозаписів у режимі повтору. Найяскравішим у ній була коротенька, буквально кількасекундна промова на камеру якогось місцевого хлопчика, який сказав з характерним буковинським акцентом:
– Ми не хочемо, щоб країною керував зек!..
Київ, 25 листопада 2004 року
Київ, 25 листопада 2004 року
Назад додому вони верталися вчора о другій половині дня, при цьому в автівці безперервно слухали радіо. Починаючи приблизно від Житомира, одразу ж кілька FM-станцій синхронно передавали один і той самий запис: якийсь чоловік добре поставленим голосом начитував жахлики про зруйноване місто, про випущені на вулиці зграї мавп-бабуїнів і натовпи психічнохворих, яких спалювали вогнеметами, про розвішані на ліхтарях трупи, про розгул кримінальників, про підірваний парою гранат бронетранспортер та інші подібні речі.
– Це що таке?! Невже це в Києві відбувається?! – здивувався Гжесюк.