– Приховуєш?! Кгм-м-м!.. Ну-ну, – в тоні Гжесюка відчувалася образа.

– Ні-ні, не приховую. Просто ще думка не сформувалася остаточно.

– Ну гаразд, гаразд, як знаєш. Діло твоє.

Далі їхали мовчки. До Києва прибули близько 20:00, спочатку завезли речі до редакції «Буржуїна», що розміщувалася у прибудові до подільського особняка, колись приватизованого Гжесюком. І лише потім Спартак пішов додому. По дорозі побачив молодіжний натовп, що зібрався біля пам’ятника Григорію Сковороді послухати імпровізований концерт гітариста-любителя. Сподіваючись розшукати Терезу, він марно ходив у натовпі хвилин тридцять.

Додому приплентався вже близько 21:30. Насилу заспокоїв благовірну, яка все поривалася продемонструвати стильні обновки: власноруч сплетені лижний капелюшок і кашне суперпопулярного тепер помаранчевого кольору. Нашвидку повечеряв і завалився спати, вкрай вимотаний.

Але прокинутися довелось близько 5:00 ранку разом з дружиною: намагаючись не розбудити свекруху, вона прокралася на кухню, щоб приготувати гору канапок з вареною ковбасою і два термоси з чаєм. Спартак ув’язався за нею. Спитав зрештою:

– Навіщо майбутньому соціологу готувати все це? Чи ти в кухарі перекваліфікувалася? Або у вас в Могилянці столовка не працює?..

Тоді Тереза розповіла, що сьогодні студенти НаУКМА і всі, хто побажає до них приєднатися, збираються виступити маршем з Подолу на Майдан Незалежності, щоб, з’єднавшись із демонстрантами на Хрещатику, зайняти такі важливі адмінбудівлі, як Український Дім, Київську міську держадміністрацію та Будинок профспілок. І це все окрім наметового містечка в центрі столиці!.. Але так наказали розпорядники. Оскільки ж серед студентів повно іногородніх, Терезка вирішила їх підгодувати.

– До речі, Спарику… Я без тебе не хотіла обіцяти, але у нас тут, на Подолі – три кімнати на трьох, а ще на Троєщині не відремонтована квартира, яку виділили твоїм батькам… Ти не будеш заперечувати, якщо на час революції ми візьмемо хоч скількись квартирантів? Пара-трійка може розташуватися тут, у вітальні, ще декілька на Троєщині, якщо мама Гатя не заперечуватиме. Тільки гроші з них брати не будемо, бо це ж для революції!..

– Як для революції – то безкоштовно. А мого підшефного бомжа, доки Назар Амосович живий був, ти весь час мріяла примусити відробляти мою допомогу, – зітхнув Спартак і додав: – Непослідовна ти, одначе!..

– А чому ти говориш про бомжа свого любого так, ніби він помер?.. – здивувалася вона. – Якщо тільки тому, що безхатько так і не зателефонував тобі після повернення з Угорщини, то це ні про що не говорить. Може, він на тебе просто образився, а може…