— Бігом, хлопці! — крикнув Скидан. — Хоч лусніть, а гармат не кидайте!

Та тільки встигли засапані й упрілі козаки з своєю ношею поминути узлісся, як їх настигла погоня. Довелося залягти й відстрілюватися. Ворог ховався за деревами на узліссі і тому був невидимий, козаки ж залягли на білій відкритій рівнині й чорніли на ній, як граки...

Скидан змушений був розділити козаків: один загін відстрілювався, не даючи змоги полякам вискочити з лісу, а другий тим часом поповзом перетягував гармати. Поляки, певно, здогадалися про це і юрмою висипали на узлісся... Скидан зрозумів, що навіть потопити гармати в болоті він уже не встигне. Довелося приймати бій. Скиданівці, облишивши гармати на снігу, кинулися навстріч ворогу. Блиснули шаблі, закипіла січа, мовчазна, люта. Зненацька з-за горба, що відгороджував від них болото, почали вибігати темні постаті, і з кожною хвилею їх все більшало і більшало.

— Рубай ляшків! — пролунав дзвінкий голос Олени Матусевич, і Скидан відчув полегшення: ну й жінка! І коли вона встигла?

— Хлопці-молодці! — повеселілим голосом крикнув Скидан. — Хапайте гармати і чимскоріше до міста!..

А сам кинувся до Олени та її людей. Бій спалахнув з новою силою. Поляки й повстанці рубалися мовчки, тільки криця скреготіла-дзвеніла та сніг під ногами почорнів.

— Ага-га-га! — почувся бадьорий голос Романа. — Відіб’ємо ваші замашки, пани ляшки!

Поляки не витримали натиску й почали відходити в глиб лісу, але козаки не мали достатніх сил, аби переслідувати. Обидві сторони, підбираючи вбитих та поранених, розійшлися: поляки в ліс, козаки в місто.

— Коли ти встигла, відважна жінко? — вже біля міста Скидан розшукав Олену. — Я ж велів тобі лишатися за брамою.

— Довелося порушити ваше повеління, пане полковнику, і поповзти слідом за вами. На всяк випадок, а раптом що трапиться! — І гордо додала: — Як бачите, ми вчасно підоспіли.

— Десять захоплених гармат при нашій бідності — це вже велика поміч повстанцям. — Скидан помовчав, розкурюючи люльку. — Ех, молодята ви мої хороші та хоробрі!.. Ось витуримо ляхів з України, хіба ж таке весілля вам відгуляємо!.. — По хвилі зітхнув: — Тільки ж до перемоги далеко, ой, далеко!..

Вдосвіта, як проспівали треті півні, Скидан покинув Корсунь. Захоплені в нічній вилазці гармати, а також міські були пов’язані на санях, і валка нечутно вислизнула з містечка в напрямку Дробовки... Пан підстароста Пшеджимирський повзав у Скидана в ногах, прохаючи помилування.

— Біс із тобою, живи! — буркнув Скидан. — Тебе вже раз покарали, відрізавши вуса, а я караних не караю. Геть з очей, гидень повзучий! Вдруге не плутайся в мене під ногами!