— Ти диви-и, який сміливець! — похитав головою полковник.

Пшеджимирський посовався, посмикався на снігу і, кахикнувши, змушений був звестися, уникаючи дивитися на Скидана.

— Чи не ранувато пан підстароста у мертвяки записався? — глузливо вигукнув хтось з козаків. — Чи, мо’, з мертвяками краще, як із живими? Живого ще вб’ють, а мертвому що?

— Я лежав без пам’яті! — буркнув Пшеджимирський.

— Від ляку! — уточнив Скидан. — Ану, пане підстаросто, трюхикай попереду мого коня прямісінько в Корсунь!

— Що ж це ти, пане полковнику, одновусого захопив? — жартували козаки. — Чи гіршого не міг вибрати?

— Дав маху! — сміявся полковник.

На допиті пан підстароста благав його помилувати і навіть на коліна ставав та до Скидана руки простягав. Виявився він балакучим, виклав усе, що знав. За його словами виходило, що конфедерація уже закінчилася щасливо для Потоцького. Гетьман з одним полком просувається в напрямку Сахнового мосту на Росі. Коронна артилерія вирушила до Богуслава. А до Корсуня підійшли дві хоругви гусарів пана коронного стражника з артилерією, та ще кілька хоругов на підході або вже підійшли до лісу. Ляхи дуже поспішають, аби застукати козаків зненацька та захопити їхню артилерію.

— А вус хто ж тобі відкарнав?

— Пан польний гетьман, — скиглив пан Пшеджимирський. — Дуже він сердитий під гарячу руку. Велів ходити з одним вусом, доки я не відіб’ю у вас Корсуня.

— Хотів другий вус повернути? — гмикнув Скидан. — А голови не боїшся втратити? Подумай над цим, підстаросто!

Пшеджимирського заперли в льох, а Скидан знову піднявся на вал. Розглядав ліс, звідки била артилерія, і думав, що війна вже почалася. Тепер події закрутяться значно швидше. Звичайно, втримати Корсунь певний час він може, але в цьому немає потреби. Павлюк велів негайно йти в Мошни, де відбудеться вирішальний бій. Несподівана поява ворога дещо переінакшила плани. Доведеться трохи затриматись...

Ось із лісу густо посунули жовніри.

«Певно, підоспіли ще хоругви або й цілий полк, — подумав полковник. — Гусари, як найбільш хоробрі, поховалися в лісі, а жовнірів випхали вперед».

— Джуро! Передай козакам, щоб сідлали коней і чекали мене біля брами! — До гармашів: — Шліть ляхам гостинці!

Ледве жовніри наблизились на постріл, як гучно і лунко вдарили всі міські гармати, і перша лава атакуючих полетіла вгору ногами. Жовніри затупцяли на місці, позадкували і кинулись чимдуж до лісу. Але з лісу чорною хмарою висунули гусари й почали завертати жовнірів та гнати їх на приступ. Жовніри скорилися і знову почали шикуватись на полі і рушати на приступ.