Батько і брат були простоволосі, в сорочках... Вони ступали по снігу босими ногами, і Марині стало холодно-холодно.

Ось вони зупинилися і вклонилися людям. Натовп відповів на поклон поклоном.

— Дивіться! Всі дивіться! — загорланив огласник. — Зараз за бунти і непокору маєстату Речі Посполитої буде посаджено на палю відомих бунтарів, які цідили шляхетську кров, Кизима і сина його Кизименка!

І тільки тут Марина побачила два високі стовпи, на кінцях яких були гострі металеві наконечники...

— Буде посаджено на палі Кизима та, сина його Кизименка!.. — не вгавав огласник. — Буде посаджено на палі...

— Люди!.. — раптом крикнув батько на все своє могутнє горло. — Слухайте ліпше мене, коваля Кизима, і сина мого коваленка. Коли завинили чим перед вами — не поминайте лихом!

— Бог простить! — відказав натовп.

— Будьте людьми, люди, а не бидлом! — гримів Кизим. — Ви не худоба! Ви вільні. Бог вас поробив вільними, а ляхи забрали у вас волю! Борітеся! Що ми не змогли, те подужайте ви!

— На Січ утікайте, люди! — почула Марина братів голос. — Всіх вас ляхи не скарають. Україна велика!..

— Куйте залізо, поки гаряче! — гукнув батько.

— Щоб іскри сипались! — додав син. Батько високим і дужим голосом заспівав:

Пісню підхопив ковалів син:

І Марина відчула, що біля неї співають люди, вся гора Киселівка співає козацьку пісню:

Співала пісню й Марина, співала, відчуваючи, як б’ється у неї під серцем дитя. Швидше, швидше з’являйся, сину, на білий світ, і зануртує в тобі гаряча нескорена кров Павлюків і Кизимів!

Козацькому роду та й не буде довіку переводу!..

КНИГА ТРЕТЯ ВИЛІТАЛИ ОРЛИ, ВИЛІТАЛИ СИЗІ…

КНИГА ТРЕТЯ

ВИЛІТАЛИ ОРЛИ, ВИЛІТАЛИ СИЗІ…

Ой то ляхи — вражі сини

Вкраїну зрубали,