— Вінча-ається...

Йде урочиста літургія. Дмитро Гуня і Семен Биховець тримають над молодими вінці... Ось підходить до них піп, бере молодих за руки й обводить навколо амвона. І знову Орися наче пливе, не чуючи землі під ногами.

— Бах-бах-бах! — доноситься знадвору.

Піп мимовільно вбирає голову в плечі.

— То нашого гетьмана з молодою гармаші віншують, — шепоче Гуня. — Не бійся, отче!

— А я й не боюся, — каже піп і витягує з-за халяви пістоля. — Бачив сію штуку? — Засовує пістоля назад за халяву і бере тацю із золотими обручками.

— Чи по згоді й любові береш, гетьмане, ти рабу Божу Оришку?

— По згоді, отче, по любові!

— Завжди живи по любові, хай благословляє тебе Господь на діло святе і праведне! — басить піп і надіває гетьману обручку на палець. Потім бере другу обручку і повертається до Орисі.

— Чи по згоді й любові йдеш, раба Божа Оришка-а...

Орися хоче крикнути на всю силу, голосно, дзвінко, щоб увесь світ почув, а натомість шаріється, наче маківка, і ледь чутно шепоче:

— По згоді, отче, по любові...

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Коли вранці виявилось, що повстанців під Лубнами немає, Потоцький велів спішно відбудувати міст через Сулу. Власне, не увесь міст, а лише той злощасний пролом, що поглинув стільки його війська. Потоцький був не в дусі і квапив майстрів. Коли йому доповіли, що в Лубни прибув ротмістр Хшонстовський, сердито крикнув:

— Я чекаю ротмістра біля мосту!

І знову підганяв майстрів, хоч ті й так уже закінчували настилати обаполи.

— Вашмосць!..

Полковник повернувся, перед ним стояв довготелесий, довгоногий ротмістр з розкішними рудими вусами, що смішно стирчали на його сухому дрібному личку з маленькими очима і гострим носом. Ротмістр випинав вузькі груди.

— Вашмосць! Дозвольте доповісти! Ротмістр Хшонстовський прибув із загоном у відання вашої милості. Для мене особисто — це велика честь бути під вашим керуванням, проше пана полковника!