Чатник рвучко оглянувся до валу, Козир стрибнув на нього і вдарив ножем у потилицю. Падаючи, чатник все ж встиг вистрелити... Старшина хотів було тікати, та вчасно схаменувся. Цим він себе ще більше викриє.

— Сюди! Сюди! — на все горло закричав Козир. — На поміч, козаки! Ляхи напали! Ловіть їх!

Табір вмить заворушився, звідусіль збігалися козаки. Примчав і Гуня в одній сорочці.

— Що тут сталося?

— Та ось... прикінчили сіромаху... — Козир показав рукою на вбитого козака. — Ляхи підкралися й ножем... А тут я вчасно підоспів... Почав кричати, вони й ходу.

— Мабуть, язика хотіли взяти, — висловив хтось припущення.

— Старшино Боюнь! — гукнув Гуня. — Вистав посилені чати! Чатників постав парами. Щоб кожна пара другу на виду тримала. — І повернувся до Козиря: — Дякую тобі, старшино, що своєчасно нагодився.

Другодні під вечір в повстанський табір берегом Сули проникло з десяток дядьків.

— Ми із загону отамана Соломки, — пояснили вони Гуні. — Переяслав захопив польний гетьман з коронним військом. Наш загін потрапив в оточення, лише нам пощастило врятуватися. Коронне військо прямує сюди.

— Пане гетьмане! — старшина Козир похитав головою. — Зовсім невтішні вісті. Якщо до Станіслава Потоцького приєднається його брат з коронним військом — з нами буде те, що із загоном Соломки.

— Допоки живий — не спіши хоронити! — різко відповів Гуня. — Не такий страшний чорт, як його малюють!

— Воно-то так... — переступав з ноги на ногу Козир. — Але коронне військо і більше, і сильніше... — Помовчавши, обережно додав: — Чи не краще прийняти умови Потоцького і помиритися?

— Мирилася коза з вовком — ріжки та ніжки лишилися!

— Але ж коронне військо — то велика сила, — наполягав Козир. — І гармат у них достобіса!

— Але й ми не з лопуцька зроблені. — Гуня уважно поглянув на старшину. — Коли хочеш миритися з ляхами, то йди до них і ставай на коліна. А ми цеї ночі вийдемо на кращі позиції і ще повоюємо з панством!

— Куди це? — швидко запитав Козир, і в горлі йому пересохло.

— У гирло Старця.

Вночі Козир розштовхав сотника Ворожбита, котрий хропів під возом, наче на печі.