Того ж дня капелан Окольський злорадно запише до свого щоденника:

«Бунтівливі селяни щодня спостерігали з окопа прихід (до М. Потоцького) нових полків, тим часом як самі вони не мали жодної підмоги».

З нагоди прибуття польного гетьмана полковник влаштував гучний бенкет: вина, як і пороху, в нього були невичерпні запаси.

А поміч все прибувала й прибувала: воєводич брацлавський, ротмістр Цонтовський з гусарами, козаками та слугами. Сотні гусарів, козаків та піхотинців привів краківський воєвода, за ним — староста хмельницький на власний кошт привів сто козаків і сто драгунів, прийшли хоругви ланкоранського старости, загін київського біскупа, остерського старости... Шляхта, ніби галич, зліталась у гирло Старця, аби заклювати останніх захисників волі.

Табір Потоцьких, Станіслава й Миколи, щодень розбухав, доводилось нагортати додаткові вали, аби розмістити все нові й нові загони шляхти. З такої нагоди польний гетьман зібрав шляхту на бенкет і, піднявши срібного келиха, проголосив:

— Вельможне панство! День нашої блискучої вікторії вже зовсім близько! Біля Старця й Дніпра панство навіки вломить карка свавільному хлопству. П’ю за вікторію, яка завтра покриє шляхетську зброю!

Пани кричали «віват!» і спорожняли келихи дуже швидко.

— Панове! — звівся другий Потоцький, Станіслав. — Приємно дивитися, що до лотрів жодна жива душечка не підійшла на підмогу. Хай спробує Гуня повоювати з нами! Ми їх міцно зачинили. Карасі, проше панство, у сітці, завтра будемо витрушувати рибку. Але на волостях неспокійно, всюди бунтує хлопство, виходить з підкори і заважає ясновельможному панству спокійно жити. Ми не можемо цього потерпіти! Смерть хлопам!

— Вогнем і мечем пройдемо по волостях! — галасувало панство.

На раді було ухвалено розіслати навсібіч каральні загони, випалювати села і винищувати селян від малого до старого.

— Щоб не було кому прийти на поміч повстанцям! — виступав перед каральними загонами польний гетьман. — Шляхетський меч до цурки викоренить бунтівну Русь! Хай на волостях росте кропива, аніж множаться зрадники Речі Посполитої! Не щадіть хлопів! Забудьте про жаль. Хлоп — не людина, а бидло, покликане гнути на нас шиї. Карайте, карайте і ще раз карайте! Бог з нами! Бог благословляє нас на лицарські звитяги. Смерть схизматам!

Невдовзі страшні вісті про криваву різанину по селах дійшли і до повстанців. Розказували втікачі, що ляхи дотла випалюють села і вирізають людність від малого до старого, піддаючи нещасних звірячим тортурам. Дмитро Гуня надіслав до Потоцького гнівного листа, в якому писав: