— Те, що чула.

— Докладніше.

— Гаразд. Але справа досить заплутана.

— Я розберуся, не вчорашня.

— Перша частина історії тобі вже відома — до того моменту, як ти опинилась на нашій базі. А от друга частина… Справа в тому, що разом із тобою в джунглях побували досить поважні особи. А саме — Брекстон і Гікслі. Але й цього мало. Чи відомо тобі, що батько Едварда Краузе — один із найвпливовіших газетних магнатів? А родина Луїса не остання в політиці й бізнесових колах обох Америк? А тепер рахуй до трьох. І Брекстони, і Гікслі розповідають про вас жахи, і не вірити їм немає підстав. Дивись: тебе поранили в Ла-Пас, а вже за пару годин ти таке виробляла у Нью-Йорку, що я, чесно кажучи, злякалась. Як ти думаєш, що треба зробити? Правильно, вивчити. Але без вашої згоди це неможливо, а такої згоди довелося б чекати довго. Силоміць теж не можна: тато Краузе, мама Домінґес і численна родина Левін будуть захищати своїх непутящих діток.

— Особливо родина Левін!

— Уяви собі! Вони тебе недолюблюють, та своїх не здають. А часу в нас обмаль. Якщо інформація про вас вилізе, інші спецслужби теж схочуть повивчати. Але там уже вашої згоди питати ніхто не збирається. Що треба зробити? Треба, аби об’єкт вивчення потрапив на територію, де плюють на закони, але є солідна наукова база. Росія не підходить, може перехопити ініціативу, а Україна — ідеально. Тут можна купити всіх політиків гуртом і вроздріб, причому зовсім недорого. Треба сплести для вас правдоподібну казочку, а далі — справа техніки. Подобається розклад?

—Іти знала — і спокійно посилала мене сюди?!

— Я не знала. Мені теж сплели казочку про Курта Монтою. Я подумала, звела факти докупи і зрозуміла, що вас забавляють, як дітей, щоб потім узяти без проблем, наляканих і готових до співпраці. А мене підставляють разом із вами.

— Я маю вірити тобі?

— Я дещо тобі розкажу. Вісім років тому я сама стала піддослідним кроликом в одній із секретних лабораторій. Чотири роки я жила під іншим ім'ям, в іншому оточенні, не усвідомлюючи себе. Потім дещо трапилось, я побилася в машині, травма голови і все таке — і після повної амнезії спогади повернулись до мене. Я зрозуміла, хто я, згадала Еріка… Усі ті роки він не переставав шукати мене. Він побудував той будинок на острові, вірячи, що я повернуся. Тому не можу я віддати вас на досліди. Батько добре це знав і вирішив використати мене всліпу. Він мене недооцінює, гадає, що за кілька років більш-менш спокійного життя я дещо втратила кваліфікацію, та я татка розчарую.

— Але щось іще?

— Так. Щось іще. От не малюй чорта на стіні, бо з’явиться. Курт десь недалеко, і він настроєний серйозно.