А те, що все зовсім не так, мені вже ясно: глухий удар, сопіння припинилось, а сморід уже очі виїв.

— Їдь у якесь тихе місце.

Та їду, що мені лишається? Їду… Це місто я знаю, як власну кишеню. Попри те, що воно змінилося зовні, попри те, що країна не та, але ця каштанова алея така сама, як тоді, коли ми з Наташкою були малими й щасливими, і ця площа, де раніше на свята монтували трибуну, а люди проходили повз неї святково-п'яними колонами — площа така сама, і гастроном на розі, і… Тут я вдома. Тут я серед своїх. І я не належу більше всьому цьому, бо колись мені подарували яскраву іграшку — цілий світ, а я, перебуваючи в поганому гуморі, просто запхала її до кишені. А тепер, приїхавши сюди, випадково знайшла і здивувалась — Боже, який гарний світ, що починається тут! І душа моя скімлить за ним…

— Гадаю, тут досить тихо.

Це — межа міста, ось темніє посадка. Тут, припади нужда, ми й труп заховаємо, шукай його потім! Власне, про що це я?

— Допоможи мені його витягти.

Я хапаю Аслана за ноги й тягну. У нього довжелезні шкарпетки, він важкий і огидний.

— Обережно, він потрібен мені живим.

Керстін спритно примотує Аслана до товстої акації. Скотч голосно рипить, а вона обмотує клієнта якнайміцніше: руки заводить назад, ноги — кожну окремо, із знанням справи. Стратегічний простір — груди, живіт і нижче — лишає для відкритого спілкування. Мені трохи млосно, бо зараз доведеться бути свідком процедури досить неприємної. Мені доводилось лікувати людей, що вижили після тортур, і я все думала, що краще б їм померти. Тортури ламають людину. Ніхто не здатен витримати тортур, це я вже точно знаю. Колись, вивчаючи в школі «Молоду гвардію», я потай думала: «Ніколи б не витримала!» — і ненавиділа себе за легкодухість. А тепер знаю: то, мабуть, правда, хоч і не вся. Складне питання, та нема часу в нього заглиблюватись: он уже Керстін обливає Аслана водою з пляшки, що лежала в машині, — я гадаю, біологічна зброя йому зараз зашкодить найменше.

— Торі, йди погуляй.

— Ні.

— Як хочеш. Але якщо ти спробуєш мене зупинити, нарікай на себе. Розпали багаття і принеси з машини каністру, у багажнику стоїть.

Я не буду її спиняти. Аслан зараз єдиний, хто має якусь інформацію про хлопців і Наташку. І я впевнена, що просто так він нам нічого не скаже — виключно з упертості. Он він, дивиться на нас, членистоногий. Бачиш, до чого довела твоя огидна хтивість? Невже ти справді думав, що така жінка як Керстін дозволила б тобі до себе доторкнутися? Навіть якби в неї не було Еріка? Навіть якби ти лишився останнім із чоловіків на всій планеті і від спаровування з тобою залежала б доля людства? Хай краще ніякого людства не буде, ніж воно буде таким, як ти!