Ми перезираємось, і я розумію, що зараз ми нарешті маємо щось спільне. І це спільне десь сидить, заливає сливу. І я, мабуть, знаю, де.

— Тут є такий собі ресторан. «Кристал» називається. Гадаю, наш красень сидить саме там.

— Показуй дорогу. Я за кермом.

— Чого це ти?

— Бо я вже тут сиджу.

— Але мені простіше їхати самій, ніж командувати тобі.

— Торі, я за кермом.

Чорт із тобою, Бартон. Хай тобі чиряк на заду вискочить. Я поки що погоджусь із тобою, а там видно буде.

— Отут.

«Кристал» — паскудна діра, та для такого містечка, як Нікополь, — просто знахідка. Це певний бренд, під яким товчуться повії, злодії, рекетири, аферисти та інші порядні люди. І, зрозуміло ж, типи на кшталт Аслана саме тут з'ясовують, хто з них є більшою купою лайна. Он він сидить, смердить на весь зал, стіл накрили, як у Грузії, — ще б пак! Самі чорнопикі навколо, потолоч, понаїжджали, псують повітря і взагалі. У Штатах не люблять негрів і мексиканців, а тут маємо цих — невелика різниця, та якщо вибирати між неграми й кавказцями, то я особисто голосуватиму за негрів. Вони хоч не вдають із себе білих людей.

Керстін іде до бару, похитуючи стегнами. Сорочку зав'язала під грудьми, волосся розпустила — боже ж ти мій, та її флюїди навіть я відчуваю, а вже ті, неповноцінні, — поготів, спинним мозком! Асланові очі стають рогом, а вона, купивши цигарок, сідає за вільний столик. Ага, клюнуло! Від столу, де зібралися гості з гір, офіціант уже сурганить тацю з вином і виноградом. Теж мені оригінал, чорт забирай! Винограду твого вона не бачила.

А ось і сам винуватець свята. Досить високий і вже немолодий, з відчутним черевцем і мішками під очима. І, звичайно ж, ніс. О, цей ніс варто було б занести в книгу рекордів! Величезний, червонястий, як член у племінного бугая, він нависає над підборіддям і визивно посмикується. Гидота.

Я спостерігаю за всім з-за дверей. Ми трохи посварилися, та мені довелося визнати, що Аслан швидше клюне на безперечні й однозначні стійності Керстін, ніж на мою духовну красу. Так і є. Он він уже йде за нею, а вона так хитає стегнами й вигинає стан, що зараз, їй-богу, станеться землетрус. Як казав колись Петько — вміє, падлюка, не отнять!

Я пірнаю в машину. Ось Аслан вантажиться на заднє сидіння — Керстін визивно треться об нього, він сопе й поширює таке амбре, що мене аж піднуджує, хоч я людина звична. Я натискаю на педаль газу, на задньому сидінні метушня, ось задзвонив мобільник і Аслан щось гавкнув по-своєму — от і добре, саме це нам і треба, мабуть, сказав їм: потрахаюсь і прийду. Як він здивується, коли побачить, що все зовсім не так!