— Ви обидві….

Далі йдуть слова, яких зазвичай не говорять у присутності леді. Я змовчу, звичайно, що мені? Зараз ти, голубе, кричатимеш на різні голоси, а якщо в Керстін забракне духу, то я сама коло тебе попораюсь. Я нестямлюся від того, що ті, кого я люблю, десь у небезпеці. І ти мені скажеш, сучий сину. Скажеш, куди ти дінешся з підводного човна…

— Торі, ти добре подумала?

— Не гай часу.

Вона задумливо дивиться на Аслана, в її очах витанцьовують вогники — я таки запалила купу галузок, хлюпнувши на них бензином із каністри.

— Хто тобі заплатив за те, щоб ти знайшов цю жінку? — Керстін бере мене за руку. — Якщо скажеш одразу, уникнеш болю.

— Я знаю, що таке біль. — Асланів ніс хитнувся. — Не тобі розказувати мені про біль. А от коли я тебе…

— Облиш. Не буде того «коли». І зараз я тебе, а не навпаки. Давай, мій солоденький, розкажи мені.

— Пішла ти! Я тебе спочатку сам трахну, а потім хлопцям віддам. А потім…

Вона робить тонкий надріз на його обличчі. Цівка крові стікає, ще надріз, ще…

— Ти, садистко, я тебе вб'ю, чуєш!

Вона не зважає на те. Вона нарізає його на локшину — а він лається.

— Ми тільки почали, генацвале. Кров'ю ти не стечеш — моя сестра чудовий лікар, вона знає, коли мене зупинити, всі ці рани болючі, та не смертельні. Бачиш, он прут залізний гріється? Не ти мене трахнеш, а я тобі його в зад засуну, хочеш? Ти ж любиш гаряченьке? Буде достатньо гаряче. А поки що я тебе каструю, а Торі обробить рану — і ти виживеш.

Вона розрізає на ньому штани, на світ визирають величезні синюваті геніталії. Не знаю, як там Керстін, а мені хочеться блювати. Чорт, це трохи занадто для мене, та я розумію: якщо зараз його не зламати, Ед може загинути. І Луїс, і Наташка, і Вольдек теж.

Хрипкий чоловічий крик розтинає тишу — то Керстін робить невеликий надріз на причинному місці нашого гостя. Я бачу, що той надріз далеко не фатальний, просто подряпина, та нашому полоненому, вочевидь, здається, що його мозковий центр уже відтяли. От і добре.

— То як, може, скінчімо процедуру? Одне я вже відрізала, ще один рух — і тебе візьмуть до хору хлопчиків, будеш там солістом.

Керстін приміряється ножем і робить іще один надріз, так само далеко від потрібного місця, та Асланові, вочевидь, так не здається. Його очі зовсім білі від жаху, ногами стікає кров — він не може оцінити розміри збитків і думає про найгірше.

— Давай, Аслане, скажи мені. — Керстін розстібає ґудзики сорочки. Її пружні груди довели б до гріха навіть камінь. — Дивися, красеню, ще трохи — і це тебе вже ніколи не цікавитиме. Скажи мені.