— П'ятеро, — не вагаючись, відповів Екскурсовод.

- А де вони?

— Шукайте. Корабель великий, але сховатися в ньому нема де.

Усі дивилися на мене. Явно вимагалося командирське рішення ... Облизнувши губи, я підвівся, впіймав підбадьорливий погляд Кріса, сказав:

— Так… План такий: розбиваємось на групи… по троє…

Кріс посміхнувся і кивнув головою.

— Обмацуємо корабель. Прибульців знищувати. За дві години, за потребою і раніше, загальний збір у цій залі. Тут залишається одна трійка, поранені та дівчата. Заперечення є?

Заперечень не було. Командири сусідніх островів швидко ділили хлопчаків на трійки. Я подивився на Інгу, яка скривджено поглядала на мене, і додав:

— Тут залишаюся я з Крісом та Тимуром. Контрольний центр, і нашого балакучого друга втратити не можна в жодному разі.

За кілька хвилин натовп у контрольному центрі розсмоктався. З кількох коридорів ще чулися кроки, що віддалялися, від підірваної діафрагми основного входу тягнуло гаром, стогнав Роман… Але в безперервному кругообігу бою настав проміжок. І відразу ж погляди тих, що залишилися, потяглися до Екскурсовода. Перишки на його обличчі здибилися, немигаючі очі ніби зменшилися, сплющились, перетворюючись на овали. Пов'язані руки Екскурсовод тримав на вазі, демонструючи: він звільнитися не намагається.