— Як? — Дан здивовано нахилив вухо до шибеника.

— Дуже просто! Кулаком! — уточнив малий.

Ніхто не звернув уваги на перешіптування двох черешняків.

— Речі беремо з собою? — спитала Марія.

— Як хто хоче, — відповів Віктор. — Краще взяти. Гаразд? Ми ввійдемо в замок разом із сутінками.

2

2

Чоловік із борсуковими очима вже кілька годин сидів у кам’яній щілині й пильнував. Певний час він нічого не бачив. Ніщо не порушувало лісової тиші. Він дорікав подумки чоловікові із шрамом, адже той прирік його на це безглузде, смішне й незручне чатування. Фортеця була така засекречена й неприступна — то навіщо ж розвідка тут, на стіні?

Він надумав уже був спускатися, коли помітив якусь метушню в лісовій гущавині. Плаєм піднімався військовий патруль. Люди йшли, не поспішаючи, закинувши зброю на плечі; хто вдивлявся в кущі, хто позирав у бік фортеці. Коли дійшли до галявини, посеред якої здіймався горб, зупинилися, потім вилізли всі на горб і почали оглядати місцевість. Один із них, очевидно, помітив щось, бо впевнено махнув рукою. Усі подалися туди, обійшли скелю, ніби навмисне вийшли з поля зору спостерігача, що сидів на стіні, але дуже швидко повернулися. Тепер вони йшли цепом, тримаючи зброю напоготові, ніби перед атакою на ворога.

Незабаром чоловік із борсуковими очима побачив і ворога, якого вони намагалися прогнати. Це була висока й дужа бура ведмедиця. Вона лютувала. Її потурбували, мабуть, тоді, коли вона саме бавилася з ведмежатами. Лють погнала її на солдатів. Чоловік із борсуковими очима бачив, як ті підняли зброю, і тут-таки прогриміли постріли. Налякана гуркотом, від якого їй позакладало в вухах, та свистом куль, ведмедиця злякалася і швидко подалася назад.

Невдовзі патруль попростував далі дорогою до Фортечки. Потім чоловік із борсуковими очима побачив, що солдати зупинилися на осонні, ніби зібралися відпочивати. Вони розсілися на траві, один дістав із ранця серветку й кілька пакетів, інший пляшку, ще один запалив цигарку.

«Борсук» знову наготувався спускатись, коли до його слуху долинув переливчастий свист десь із-за фортеці. Він повернув голову й побачив удалині чабана. Той свистів, очевидно, щоб відігнати лісових звірів або щоб легше було йти. З бесагами за плечима, з гирлигою в руці, він ішов, ніби просто прогулювався. Поминув зубці стіни, навіть глянув на щілину, але придивлявся не дуже пильно й не дуже довго, бо почув гамір у долині й помітив солдатів на осонні. Він прискорив ходу, наче квапився на цю зустріч, а підійшовши, скинув бесаги і всівся на траву біля солдатів.