Тік прийшов із бухтою мотузки:

— Вистачить?

Навіть не глянувши на неї, Урсу відповів:

— З лишком!.. Отже… можливо, вдасться вибратися туди… Думаю, зубець витримає. Дай мотузку!

Тік подав. Урсу розкрутив її на всю довжину.

— Нічого не вийде із зашморгом. Бачиш, Тіку? Той зубець занадто маленький, та ще й трикутний. Мотузка одразу зіскочить з нього. А так було б добре. Не виходить прямо…

— Тоді краще відкладемо… Може, Віктор уже знайшов вхід…

Урсу зрозумів відчай, затамований у голосі малюка:

— Ні! Але щоб піднятися, доведеться потрудитися й тобі…

Тік по-справжньому зрадів:

— Я зроблю… зроблю… Ти тільки мені дозволь…

Але закінчити речення йому забракло сміливості. Дуже боявся знову розізлити Урсу.

— Це не дуже важко, але й не дуже легко, — сказав Урсу.

Крем’язень перекинув мотузку через маленький кам’яний виступ на стіні. Смикнув із силою. Зубець витримав. Хлопець прив’язав один кінець мотузки до великого каменя під стіною, а другий залишив вільним. Потім показав Тікові, що той має робити: тримати мотузку біля стіни, щоб вона не відійшла й не зіскочила з кам’яного зубця, бо тоді… Малий зрозумів, який це небезпечний підйом, і раптом відчув, що треба просити Урсу не підніматися. Але знову не посмів…

Урсу почав підніматися так обережно, ніби дуже боявся. Він знав: якщо не натягувати мотузки, не робити неправильних рухів, то вона міцно застрягне між виступом і стіною і таким чином надійно його підтримуватиме. Це був, може, єдиний шанс дістатися до кам’яного зубця. І припущення його чи, може, бажання, справдилися. Мотузка закріпилася. І хоч тепер потрібні були подвійні зусилля, з’явилася впевненість. Хлопець досить швидко добрався до кам’яного зубця. Але тут…

Тік побачив, що його друг прикипів до стіни, обхопив лівою рукою виступ і намотав мотузку на ногу. І так підтримуючись, він тихесенько посунувся по стіні, простягнувши праву руку до маленької щілини. Пальці ввійшли в щілину, наче кігті, а ліва нога оперлася на кам’яний зубець. Урсу зробив зашморг лівою рукою і накинув його на ліву ногу. Зашморг виявився таким хитромудрим, що тягнув мотузку вгору за ногою Урсу. Тік спершу не зрозумів, навіщо цей зашморг, але коли побачив друга, що пересувався в протилежному від нього напрямку, то здогадався зразу. Урсу, на випадок несподіваного падіння, зависне вздовж стіни… Зашморг на якусь частку секунди зупинить його падіння, а хлопець за цей час, може, зуміє віднайти рівновагу…

Для Тіка цей підйом виявився справжньою мукою. Найнезначніша нерівність на стіні ставала за точку опори. Видовище було приголомшливе. По високій, гладенькій, наче мармурова плита, стіні, нехтуючи всіма законами рівноваги, піднімалася людина. Вона скидалася на плавця на дзеркальній поверхні води, що просувався дуже повільно вперед, от тільки вода стояла вертикально. Людина пливла тихо-тихо… Тік побачив, як Урсу схопився руками за балюстраду, підтягнувся на руках, наче вийшов з басейну.