Радянські війська було виведено з Ірану у травні 1946 року. Сталася невдача в Греції. Як не намагався Сталін ще з 1944 року змусити місцевих комуністів тимчасово замиритися зі своїми противниками – все намарне, там тривала громадянська війна. А Сталіну було дуже потрібно, аби влада до комуністів прийшла легітимно аби не потрапити під тиск міжнародної спільноти.

Вторгнення до Туреччини (першим секретарем Стамбульського міськкому ВКП(б) мав стати радянський розвідник-нелегал Андронік Вартанян) під загрозою ядерних американських бомбардувань відклали до «кращих часів», які так ніколи і не настали. До речі, після захоплення Туреччини особливе значення надавалося поверненню Стамбулу «історичної назви» Царгород.

У Східній Римській імперії це місто ніколи так не називалося, зате на Руси – так. От для чого була потрібна більшовикам Московська патріархія. У серпні 1946 року СРСР висунув Туреччині 5 вимог щодо чорноморських проток і одночасно почав концентрацію військ уздовж турецького кордону. Ось чому у 1946 році на московських попів посипалися ордени й медалі. Але й тут на бік Туреччини стали США та Великобританія. Між іншим, саме устремління захистити Туреччину та Грецію від радянської експансії стало головною причиною створення НАТО.

І саме загроза радянського вторгнення до Туреччини та спроби блокади Західного Берліну стали причиною розробки американськими генералами першого плану ядерної війни проти СРСР – знаменитий план «Дропшот», затверджений Комітетом начальників штабів США 19 грудня 1949 року, про який дбайливо повідомили у Москву: хлопці, не балуйтеся. Пізніше Молотов так прокоментував цю авантюру: «Добре, що ми вчасно відступили, а то б це призвело до спільної проти нас агресії» [172]. У той самий час погіршилися стосунки мж СРСР та Югославією. Вірніше – між двома Йосипами, маршалами-диктаторами – Тіто і Сталіним. «Юги» перекрили кордон з Грецією й припинили допомогу тамтешнім комуністам. Як результат – у тому ж таки 1949 році після широкомасштабного втручання США війна завершилася поразкою комуністів. Москву тіснили звідусіль.

1950 року Кремль порушив угоду щодо лінії демаркації між двома Кореями по 38-й паралелі й спробував захопити півострів цілком. Проте зрештою програв. У СРСР з «брехунців» розповідали, що то була війна між СРСР та «американськими імперіалістами». Брехня. В Кореї СРСР та його союзник комуністичний Китай воювали з миротворчими військами ООН, які складалися з військових контингентів 16 країн: від США та Бельгії до Ефіопії і Колумбії. Враження таке, що після наглої смерті Рузвельта усі плани Сталіна пішли під укіс, мов перевантажений зброєю панцирник. У відчаї він намагався хоч щось вдіяти, але стратегічна поразка була неминуча.