Тому міністр (уже міністр, а не нарком) іноземних справ В’ячеслав Молотов привіз товариша Ґотвальда на товариша Сталіна подивитися. Мов на мавпу в зоопарку. Далі священною справою організації перевороту в Чехословаччині займуться товариші Молотов і Берія, а Сталіна повернуть на дачу пити чайок та любити природу. Ні, він все ще віддає накази. Він усе ще тримає штурвал. Але з кожним днем все менше бачить, куди слід рулити й покладається на підказки оточення. Скільки тривала та зустріч? Півтори години – з 19.30 до 21.00. Ото й увесь робочий день. Щоправда, ще заскакував Мікоян (20.00-20.50), але його присутність очевидно теж була потрібна – він у той час був заступником Сталіна як голови Кабінету Міністрів і фактично керував цим органом замість нього. А наступна зустріч в кабінеті – через 4 дні. Відвідувачів троє: Жданов, Суслов і Кузнецов. Зайшли о 19.30, вийшли – о 22.10. Все.

Медики усе більше обмежують діяльність вождя. Але на поправку він не йде. «Здоров’я Сталіна, незважаючи на щадний режим роботи, не поліпшувалося. Він страждав від гіпертонії, запаморочення і задишки, часто застуджувався, і охорона змушена була іноді вдаватися до крайніх заходів. Охоронець Рибін, розповідаючи про похорон Жданова, що відбувся 2 вересня 1948 року, згадує, як охоронці, за вказівкою Молотова, замкнули Сталіна в кімнаті і не випустили його в сад полити квіти. Сталін фактично припинив керувати країною» [174]. Чому ж соратники не «припинили страждання» головного пацюка шляхом евтаназії? Та тому, що він був для них корисний у такому стані. Вони прикривалися ним, як свого часу Сталін прикривався Леніним, фактично ув’язнивши того в Горках. І поки Йосип Віссаріонович дедалі більше перетворювався на фізичну і розумову руїну, плели власні інтриги, створювали союзи та зміцнювали позиції у майбутній боротьбі за владу. Вважається, що всі післявоєнні репресивні кампанії, особливо найвідоміші (боротьба з «безродними космополітами», «справа лікарів» тощо) були особистою ініціативою Сталіна. Це не зовсім так. Сталіну їх приписують. Насправді ініціаторами їх були інші люди.

І використовувалися вони для зведення рахунків і боротьби за владу. Звісно, він підписував відповідні розпорядження. У читачів не має складатися враження, що він був уже зовсім недієздатний і не усвідомлював що робить. Влада його була досі необмеженою. Але діяльність все більше обмежувалася. Він, як і раніше, міг «стерти на табірний порох» будь-кого, але для цього треба було знати, кого стирати. Соратники поступово, майже непомітно позбавляли його головного – цілковитого обсягу інформації. До газети «Правда» в єдиному примірнику ще не дійшло, однак чітке уявлення про те, що відбувається, поступово відпливає. Хто володіє інформацією – той володіє світом, казав сер Вінстон Черчилль. Сталін повільно, але невідворотно ставав заручником різних груп біля нього, ним маніпулювали. А потім уже на мертвого соратники списали і його, і свої особисті злочини.