Трохи детальніше про таємну радянську ієрархію. Під час війни значення Політбюро ЦК ВКП(б) як верховного органу партійної і державної влади знизилося фактично до нуля. Членом Політбюро бути – це престижно. Це означало, що чиновник входив до найближчого оточення Сталіна. Але рішення приймалися не на засіданнях Політбюро, яке збиралося вряди-годи, а значно вужчим колом особливо довірених осіб. За пропозицією Сталіна, 3 жовтня 1946 року було прийнято наступне рішення Політбюро: «1. Доручити Комісії із зовнішніх справ при Політбюро (шістці) займатися надалі поряд з питаннями зовнішньополітичного характеру також питаннями внутрішнього будівництва та внутрішньої політики. 2. Поповнити склад шістки головою Держплану СРСР тов. Вознесенським і надалі шістку іменувати сімкою» [176]. До цієї «сімки» увійшли: сам Сталін, Молотов, Берія, Мікоян, Маленков, Жданов, Вознесенський. Восени 1947 року до цієї «когорти» долучили Булганіна після того, як він, замість Сталіна, став членом Бюро Ради міністрів. «Сімка» перетворилася на «вісімку». Потім до «вузького кола» ввели Олексія Кузнєцова та Олексія Косигіна, таким чином утворилася (після того, як помер Жданов) «дев’ятка». Одразу в ній починається смертельна боротьба з підвищеним рівнем смертності.

Товариш Сталін не лише за фізичне життя чіплявся, але й за владу, намагаючись нацьковувати «соратників» один на одного й цілими групами. Зі свого боку «соратники» використовували вождя, що повільно помирав, у своїх цілях. Класичним прикладом підкилимної боротьби є «Ленінградська справа». Усе почалося з таємничої смерті Андрія Жданова, найвідданішого, напевне, холуя Сталіна. Офіційно він помер від інфаркту 31 серпня 1948 року під час відпочинку на сталінській дачі на Валдаї.

Він справді був дуже хворий – ожиріння та особливості психології (він до смерті боявся Сталіна й важко переживав наклепи на себе, бо вождь міг розгніватися) спровокували важку хворобу серця. Проте. Помічник Жданова Володимир Терешкін згадував, як перед самою смертю його шеф ходив по гриби, причому так швидко, що за ним не поспівали охоронці: «Після повернення на дачу, його, як завжди, оглянув лікар. У нього поміряли температуру, тиск, пульс. Все було в нормі. Андрій Олександрович випив прописані лікарем ліки, пообідав. І невдовзі відчув нездужання. Через півгодини після обіду в нього відібрало мову, а з кілька годин він помер» [177]. Дослідники неодноразово відзначали, що люди, близькі до Жданова, були переконані, що йому померти «допомогли». Цікаво ось що. Після чергового серцевого нападу, який стався 27 серпня, на Валдай прибули професори Василенко, Єгоров і Виноградов (особистий лікар Сталіна), а також досвідчена лікарка Лідія Тимашук. Вона зняла кардіограму й поставила діагноз: «інфаркт міокарда в області передньої стінки лівого шлуночка та міжшлуночкової перетинки».