Усе прогнило наскрізь. Корупція, що в СРСР називалася «блат», проїла країну від самого низу до обкомів партії й вище. «…у багатьох містах і районних центрах з’являлися неофіційні розподільники, де могли отримувати дефіцитні продовольчі і промислові товари навіть інструктори райкомів КПРС і дрібні чиновники райвиконкомів. У порядку зустрічної послуги партійні функціонери і чиновники державного апарату «кришували» тіньовий капітал» [213].

Неофіційні розподільники – це не державні і не партійні структури. Їх організовували тіньові підприємці для підкупу чиновництва. В таких умовах підпільна економіка зростала, мов на дріжджах, втягуючи у себе все більшу частину партійно-державної номенклатури, правоохоронних органів, судової влади. «…у 1979 році в Кисловодську відбулася сходка злодіїв у законі і представників тіньового бізнесу, на якій сталося остаточне зрощення професійної та економічної злочинності [в СРСР]» [214].

Дослідник радянської кримінальної субкультури Федір Раззаков стверджує, що ця подія відбулася з дозволу і під контролем КДБ (5-е управління – контррозвідувальна боротьба з ідеологічними диверсіями противника), щоправда, документальних доказів не надає. «Законники» не просто так брали «десятину». Державних чиновників і міліціонерів ділки приручили. Але розростання тіньового бізнесу, як завжди буває у таких випадках, привернуло до нього увагу бандитів-рекетирів на кшталт Матроса, «бригада» якого діяла в Дніпропетровську. За захист від таких «бригад» лідери кримінального світу і брали частину заробленого «цеховиками».

З іншого боку, кавалок від тіньових мільйонів перепадав особам зовсім іншого рівня. 5-е управління КДБ в темі злодійського «сходняка» фігурувало недаремно. Його куратором був Перший заступник голови КДБ Юрія Андропова, друг Щолокова та Брежнєва (генсеку він ще й свояком був) Семен Цвігун. Чим цікавий цей чоловік, обвішаний орденами та медалями включно з зіркою Героя Соціалістичної Праці?

Саме він у 1973 році нібито випадково «проговорився» перед Щолоковим, що КДБ «веде» цілком таємну справу під кодовою назвою «Картель». Це знаменита справа «Хутрової мафії», тобто тих таки «цеховиків», у якій фігурувало більш ніж півтисячі осіб та десятки мільйонів рублів. Частина цих мільйонів переходила до кишень міліціонерів, головним над якими був, як ми уже знаємо, Микола Щолоков. І той зробив усе, аби справу розвалити, спираючись на дружбу із всемогутнім генсеком. З цього моменту почалася майже десятирічна війна між Щолоковим і Андроповим. Тепер сформулюємо риторичне запитання: від кого і за що отримував Щолоков картини, які скирдував у себе під ліжком? І чому визначальну для «цеховиків» зустріч з кримінальниками моніторили люди Цвігуна?