— А багач кращий? Ви взимку якось інакше говорили..

— У багатого весь сморід щільно загорнутий у чисті шматки, зате хапає стома лапами, ковтає сотнею ротів, хлепче тисячею гортаней, сто тисячами гортаней, але — не бійтеся! — і його сотні ротів похрумають аж до кісточок.

— То котрий все ж добрий? — питав Цвилинюк.

Панцьо заспокоївся, торкнувся пальцем коробки:

— Ця форель за наживку, за нещасну мушку віддає своє тіло. І та людина, яка така ж дурна, як форель.

Фока теж опанував себе і спокійно запитав:

— То по-вашому з біди не потрібно витягати?

— Га, — ніби й треба, га, — ніби це єдине добре, але з цього ніколи нікому нічого, а бідному — найменше.

— То для чого ж витягати?

Панцьо кинув вудку на землю, сильно затнувся, а потім виплакував болісно, нестерпно:

— Бе-бегекаєте, ку-ку-курікаєте разом з попами, що ви християни, а хто з вас занюхав, що той є-єдиний н-на-накарбував: «Я бу-був голодний, а ви мене не нагодували, я б-був голий, а ви не одягли мене…»

Фока поривчасто перебив:

— Замовкніть! не смійте зневажати, це Ісус сказав.

— А хто ображає? — дерся Панцьо, — це ви-ви всі зневажаєте, смієтеся з Нього разом з попами.

Засмучений Петрицьо вилупив сумні очі на Панця, а дзьобате лице ще більше подзьобатіло. Задля загального розслаблення засміявся, начебто утішився:

— Ну, бачите, ми люди грішні, а він був з Бога і…

Панцьо не дав йому продовжити, видобував з себе залишки лютих зойків:

— Він був з такого місця, якого взагалі немає на світі, і з такого дня, якого немає в календарі. Віддавав своє тіло, життя, без жодної приманки, ще краще, ніж форель.

Петрицьо вперто підштовхував до злагоди:

— Мудро говорите, і за це Господь Бог його підніс.