Панцьо роздратувався:

— Пруссів і все? У них befel, befel, такі ж дурні, як наші, і ще дурніші. Ка-кажу, пи-пиячина, шевчик полат-полатаний вдерся з вулиці на поверх, крикнув «abalrua», що означає — геть до чорта, сів собі на трон, і ось маєте!

— Господи! — зітхнув Вітролом.

— І що ж, на троні сидить пиячина? — запитав Мандат.

— Та яке там? Відразу ж його наступний прогнав, раз король, раз цісар, і — марш! І тому трон у них на показ, як у вас череп Дідушка, повішаний наверху в Головах, у розваленій хаті. Ніхто й не торкнеться.

— Якщо це правда, то якось безбожно виходить, — заявив Вітролом.

— Безбожно, неінакше, — погодився Пехкало.

— Щось в цьому є, — відізвався Цвилинюк. — Я не такий старий, але пам’ятаю, як раніше їх у нас називали «безбожними французами». Ні?

Найстарший Кочерган підтвердив:

— Ой, дійсно, називали.

Пехкало відкрив рота, щось пригадав:

— А знаєте, і справді називали! А чого? Запитати б у розумних.

— Ну, бачите, — втішився Панцьо, — тут нема чого й питати, бо безбожні та ще й які! попів вичесали акуратно до останньої вошки, будь-якого попа діти висміюють, обзиваючи: «a-bee, a-bee».

— Та й що кому з цього? — запитав Мандат.

— Знищено гладенько, — потішався Панцьо.

Вперше озвався Фока:

— Щось тут не так! Хто ж не знає, що люди не є рівними, і худоба не рівна, і навіть дерева зовсім не рівні.

— Не рівні, — погодися Панцьо з хитрою посмішкою, — я про це знаю найкраще. Це так, ґаздо, як regimentsmuzik, добре знаєте, марширує рівно, рівно загуде-заглушить, рівно затопче. А там унизу, під чоботами, під бубнами — є такий маленький спів, найкращий. І нічого, ого!

Панцьо перервав і уважно вивчав слухачів. Петрицьо жартівливо вставив:

— Форель співає?