І знову замовчали, тільки гать дзюркотіла, ліс шумів. Петрицьо вхопився за голову, пригадав собі свої кухарські обов’язки. Покликав Гарасимка, інших хлопців і дідків на допомогу. Поверталися бігом.

Не було ще й полудня, коли Панцьо з кислою посмішкою висипав Петрицеві до горщика дві повні коробки форелі.

Чалап-чалап

Те, що деінде регулюється звичаями, колибі забезпечує відстань: до полудня не варто сподіватися гостей. Тільки ясенівські стада прибули дещо раніше. З нагоди ранньої весни їх вигнали за тиждень до Юрія так, щоб подоїти на сам лісовий храм на Рабинці, а після відпочинку погнати ще вище до запасів осіннього сіна аж до того часу, коли висотні пасовиська забуяють свіжою травою. Вони вийшли з Ясенова вчора після обіду, по дорозі вони безперервно скубали, де тільки могли, ночували у загорожах на Краснику, відразу коло самої пущі. Там на краєчку лісу вони також напаслися, скільки було можна. На світанку повільно вирушили, чалап-чалап, коп-коп, дереп-дереп, пирш-пирш, бам-балам, дзінь-дзінь — геей! З давніх часів зазвичай вже весною худобу гнали, якщо її було багато, від пасовища до пасовища, захищаючи її завжди зі зброєю в руках. Стада не відходили від своїх поселень далі, як на три-чотири дні шляху. Але наших сиглів, ярів, міжгір’їв, ущелин і лісових проваллів, де кожне дерево інше, кожен листок і кущ щораз то новий, ніхто не може розпізнати, хоч би й ходив десятки років. Шляхом відомим, але ніколи непізнаним — ось дорога пастухів горами. Тому, там де тримається ліс, не похитнеться і стара правда пастухів. Лише коли сокири і пили порушать чи знищать ліс, а шляхи поперетинають, то й стада його пошкоджують і добивають. Тоді лісові кінець, і пастушій справі невдовзі також. Весною чужому мандрівникові часом здається, що до свіжої зелені наших самотніх пущ і до визволених від льоду потоків та пробуджених вод відносяться, мабуть, тільки розбуджені весною лісові дівки-нявки, злостиві щезники, рогаті лісові чорти. Ось-ось вони висунуться, вискочать, запищать, щезнуть. Пастухи знають, що є і так, бо завжди чигають, але появляються тільки тоді, коли їм треба. Для пастухів весна не відкриває очей доти, не прокинулася доти, поки очі худоби не засвітилися поміж зелені, поки, немов живе збільшувальне скло, не приблизить пасовиськ і лісів. Без цих очей весна сліпа, як і сліпий світ без сонячного ока і зірок. І глуха також, поки кроки не залунають по плитах, не захляпають по калюжах, поки не забринять дзвоники: чалап-чалап, коп-коп, дереп-дереп, пирш-пирш, бам-балам, дзінь-дзінь — геей! На жаль, чужі мандрівники бачать у худобі виключно людську користь, для піднебіння, для живота, для тіла: молоко, масло, бринза, вовна, шкура. В очах пастухів весні також є потрібною худоба, як і худобі весна.