Максим розсміявся і каже: не так треба питати, треба інакше.

— Інакше питати, розумієте? — він поволі віддалявся, цілковито поглинутий вудкою.

Вітролом задумався і з запізненням промовив з жалем:

— Щось ви тут перекручуєте, дідику, у Максима інший реваш.

Панцьо не почув, не відповів, а Фока зневажливо махнув рукою:

— Надто важко з ним! — і зайшов до альтанки.

— Ой, важко, — визнав Вітролом.

Ґєлета вже зовсім знудився і підняв голос:

— Ех, відчепіться, не займайте його, йому лише риба пахне, а сам він найсмачніше пахне чортові. І священикові теж. Нехай ті двоє, священик з чортом, за нього чубляться, що нам до цього.

— Це він до нас причепився, як пес зубами до литки, — невесело відповів Петрицьо.

— Залиште його, не осуджуйте, — просив Савіцький.

Матарга бурчав:

— Дим! дим кусає за очі і туманить, як на мене, то я б його давно прогнав.

Наймолодший з Кочерганів, Михайло, відважився і гукнув услід за Панцем, який ішов геть:

— Що ж ми вам поганого зробили?

Коли Панцьо вже відійшов, старий Кочерган промовив упівголоса:

— З Максимом це було інакше, не так.

— Ой, не так, — повторили один за одним браття Кочергани.

— А як? — поспіхом запитав Вітролом.

Старий Кочерган розповідав повільно: