— Я все люблю, але ви знову проти Святого Отця. Священик твердо наказував, що той безпомильний і щоб ніхто проти нього, ну і ми не проти. Це велика справа — не з Жабйого, і не з Косова.

Цвилинюк пробував пригасити:

— Не кажіть так, бо єпископ є трохи більшим попом, митрополит трохи більшим єпископом, а папа римський трохи більшим митрополитом. Мала чи велика блоха, а однаково чорна і скаче.

— Це ви про них, що вони блохи і сам папа блоха? — обурився Матарга.

— Борони Боже! — чемно відповів Цвилинюк, — не блохи, а лиш як блохи, наприклад.

Панцьо терпеливо дослухав.

— А ви були, Матарго, у папи?

— Ні, не був.

— Ну то поїдьте, послухайте, що він там говорить, чи його хтось послухається.

Матарга знеохочено замовк, а Цвилинюк ще запитав:

— То що, раніше було краще, чи як?

Панцьо, дивлячись вже на воду, промимрив поспішно і неуважно:

— Колись вудками, тепер сіттю, раніше панськими трубками, тепер — regimentsmuzik, було погано, а буде гірше.

Замовкли. Дрозди почали галасувати: «фіть, свист-хвист, хиць-хвиць, сить-жить, хвит-сит, фіть-фіть, цить».

Панцьо зірвався, повернувся раптово, немов скручений судорогою, потім шмагнув воду вудкою. Він віддалявся, тихо зойкаючи. Пехкало пережовував:

— Теж мені гарна весна і гарна конституція, тьху! Страх на панів та й всього.

— Ні до чого, — підтвердив Томашевський.

— Для бідного зовсім нічого, — додав Пехкало.

— Мене на вудку не впіймають, — буркнув Крашевський.